Вирушаючи до Італії, не забудьте паспорт вакцинації: у ресторан чи музей без нього не пустять 
Кажуть, хто не був у Венеції — не бачив Італії. Це місто називають найелегантнішим у Європі. Переконалася у цьому і я. Бо італійські курорти, історичний Рим, розкішні парки з фонтанами — це одне. А місто, збудоване на воді, — щось нереальне!
Цю мандрівку я планувала півтора року тому. Уже мала на руках квитки на літак, але втрутився коронавірус. Тоді Італія першою у Європі взяла на себе страшний удар цієї пошесті. Італійці пережили важкі локдауни, заборону не те що на роботу — на прогулянку виходити! Сьогодні там 80% населення вакциновані. Тож поступово ожили усі сфери, у тому числі й туризм. І тільки дозволили в’їзд вакцинованим українцям, я знову шукала квитки на літак.
Сьогодні ціни на перельоти досить низькі. Якщо раніше квиток у два боки коштував близько 4,5 тисячі гривень, то сьогодні — менш ніж 700. Готелі можна знайти уже не по 50−60 євро за ніч, а за 15−20. З цим усе було просто. А от із «зеленим сертифікатом» про вакцинацію довелося поморочитися. Розробники «Дії» обіцяли, що проблем з цим не виникне. Але… Папірець, який я отримала у свого сімейного лікаря, викликав у мене усмішку. Ну як на кордоні маю доводити, що це — не липа? Ні тобі водяного знака, ні QR-коду… Який це документ? Інша річ у «Дії» — там мав би висвічуватися код, який можна прочитати у будь-якому куточку світу й дізнатися, коли і де ви вакциновані.
Але моя «Дія» документ не підтягнула… На третьому тижні листування й ходіння по інстанціях нарешті з’ясувала: у моєму біометричному паспорті неправильно вказали ідентифікаційний код. Виправити допущену помилку міграційна служба відмовилася категорично. Приїхали!
Був ще один момент, який змусив до спілкування з італійським послом в Україні та нашими послами в Мілані та Римі — це моя подорож з невакцинованою неповнолітньою донькою. Італія ставить умову: усі такі діти повинні відбути 5-денну ізоляцію. Винятків немає. Але як відбувається самоізоляція — у визначених центрах чи у готелі, чи можна з дитиною гуляти, скільки часу і як далеко? Зрештою, чи вакцинована мама мусить залишатися з дитиною? Конкретної відповіді, на жаль, я так і не отримала.
Але знаєте, хто не ризикує — шампанського таки не п’є. Після приземлення в аеропорту Тревізо у моєї дитини нічого, крім ПЛР-тесту, не перевіряли. На самоізоляцію не відправляли. Тож наша мандрівка розпочалася.
Венеція неймовірна! І як люди півтора тисячоліття тому могли створити таку красу? Перше поселення тут було засноване близько 421 року. А почала розростатися Венеція у другій половині шостого століття.
Кожен камінчик під ногами пахне історією. Найперше місто милує око мостами різної архітектури. Є невеличкі, що з’єднують між собою вузенькі вулички між будинками, а є такі розкішні, як Ріальто. Це найдавніший міст у Венеції. Побудований у найвужчому місці Гранд-каналу й тримається на 120 дерев’яних палях, вбитих у дно лагуни. Тут завжди людно. Бо з мосту відкривається розкішний вигляд на водне плесо, обрамлене невеличкими кав’ярнями та ресторанчиками, різнобарвними будиночками та припнутими до берега гондолами. Гондольєри у своїх капелюхах припрошують туристів до прогулянки каналом. Їх у Венеції 425. Як правило, ліцензія передається від батька до сина, чужинців тут немає. Ціну на свої послуги тримають — 100 євро, але охочих покататися на одному із символів Венеції не бракує.
Тільки центральну частину міста з’єднує між собою близько 400 мостів. Вона розміщена на 120 (!) піщаних островах. Аби Венеція стала єдиною, спочатку густим частоколом вбивали у ґрунт на глибину від 3 до 10 метрів палі, поверх клали дубові й модринові колоди, а вже потім — кам’яні фундаменти.
Головна площа Венеції — Святого Марка. Її окрасою є однойменний собор, названий на честь покровителя Венеції (у ІХ столітті сюди привезли мощі апостола Марка з Олександрії). Це одна з найгарніших базилік Європи — з розкішними колонами, шпилями, арками, барельєфами, мозаїками та вітражами.
Поруч — Палац дожів (у середні віки існувала Венеціанська Республіка, якою правили дожі — керівники держави). У ньому колись засідали правителі. Тепер тут музей. Аби потрапити до нього, слід завчасно придбати квиток, адже потік туристів нескінченний. Палац складається з багатьох залів. В одному з них правосуддя вершила інквізиція. Є тут усім відома «Левова паща», в яку кидали доноси, і тюремні камери, в яких очікували смертельного вироку, зокрема, відомий італійський авантюрист й підкорювач жіночих сердець Джакомо Казанова. Палац дожів відомий багатьма цінними художніми полотнами. Частина з них сьогодні експонується у Луврі (Франція).
На площі Сан-Марко неможливо не звернути уваги на ще одну архітектурну «родзинку» — дзвіницю собору. Вона колись слугувала маяком для суден. Але більш цікавий інший факт — саме звідси Галілео Галілей продемонстрував дожам свій телескоп у серпні 1609 року. Його пристрій міг збільшувати у понад 30 разів, що дозволило науковцю відкрити супутники Юпітера та кратери на Місяці.
Гуляючи вуличками Венеції, варто завернути до собору Санта-Марія-делла-Салюте, який ще називають «чумним». Цю святиню спорудили на знак вдячності Богородиці за порятунок міста від чуми. Неможливо проминути й першу у Венеції церкву Сан-Джакомо ді Ріальто, яку побудували разом із мостом 421 року. Її здалеку видає величезний годинник при вході.
Милуватися Венецією можна не один день. Цікаво побувати на островах Мурано й Бурано, до яких туристів возять екскурсійні катери. Мурано славиться дивовижними виробами з кольорового скла. Над берегами каналів десятки крамничок із різними скляними сувенірами: люстри, вази, статуетки, дзеркала… Ціни — досить високі. Але на ятках вуличних продавців можна знайти значно дешевші прикраси зі скла.
А острів Бурано відомий ексклюзивним мереживом. І муранське скло, і буранське мереживо славляться у всьому світі.
Вирушаючи зараз до Італії, слід пам’ятати кілька правил. У жоден музей та ресторан вас не пустять без паспорта вакцинації або ж свіжого ПЛР-тесту. У магазини вхід вільний, але у масці. Так само й у транспорті. Не побачиш жодного пасажира з відкритим обличчям! А от на вулиці обов’язку носити маску зараз уже нема.
Читайте також: Диярбакир — як інша країна у Туреччині
По материалам: Высокий Замок
