Італійський фотограф Енцо Делль’Аква вирішив розповісти про Україну через призму свого фотооб’єктива 
На 22 жовтня у Мілані заплановане відкриття мультимедійної виставки італійського фотографа Енцо Делль’Аква під назвою «Kiyv review».
Ця експозиція має на меті показати італійцям справжню Україну, її мешканців та настрої суспільства. Хоч все мало починатися саме з Мілану, карантин вніс свої корективи у плани фотографа. Тому українці першими побачили «Kiyv review»: у Львові, Одесі, Харкові та у столиці.
Виставка відбулася завдяки сприянню Ірини Луць — координаторки українсько-італійської громади в Мілані Ucraina Più — Milano APS. Це не просто експозиція світлин, а мультимедійний проект з застосуванням складної техніки. Усе продумано до деталей: бактерицидні лампи, які захищають відвідувачів від вірусу; перегородки, які ділять експозиційний зал на кілька тунелів, що наче ведуть людей поміж світлом і темрявою; величезні екрани, крізь які транслюються візуальні образи, підсилені музикою…
Та найбільше вражає концепт «Kiyv review». Тут закладено сенси про Україну, які італійський фотограф побачив своїм серцем і хоче розповісти про них Європі. Для самих українців виставка виявилась дещо контраверсійною — вона допомогла глянути на себе зі сторони. І не все побачене і почуте з уст Енцо, подобається нашим співвітчизникам. Це змушує задуматись.
Для прикладу, фотограф часто ставить поруч дві світлини: фото прекрасної жінки, але у стилі ню, та фото чоловіка, але у стані сильного алкогольного сп’яніння, поміж сміття. Коли ж відвідувачі різко реагують на першу світлину, кажучи, що її можуть побачити діти, фотограф запитує, чому їх не хвилює друге зображення, яке діти бачать на вулицях щодня. Так, це типово не тільки для України, а й будь-якого куточка світу.
Фотограф зізнається, що зняті у нашій столиці кадри могли б бути зафіксовані у будь-якому іншому місті Європи. То чому він вирішив працювати в Україні?
Нам вдалось поговорити з Енцо Делль’Аква та Іриною Луць під час їхнього візиту до Львова.
«Для Енцо неприйнятно, що у ХХІ столітті у центрі Європи точиться війна. Тим більше не вірить тим, хто називає цю війну громадянською. Захотів сам у всьому розібратись, тому приїхав в Україну», — каже пані Ірина.
Але важко зрозуміти країну, не знаючи історії. Енцо прочитав кілька книг про нашу історію: про Совєцький Союз, про Голодомор, про Незалежність… Спершу майже місяць гуляв столицею, намагався зрозуміти ментальність і душу України та українців. Лише після цього почав знімати. Київ обрав тому, що саме у столицю з’їжджаються люди з усієї країни.
Вирушаючи в Україну, фотограф, як більшість європейців, не знав чого чекати. Виявляється, жодних уявлень про українців італійці не мають. Енцо зізнається, що не побачив великої різниці між людьми Західної Європи і українцями. Ба більше — виявив чимало спільного. Італійців та українців об’єднують однакове розуміння дружби і гостинності, ми так само швидко заводимось і ображаємось. В історичному контексті у нас був спільний ворог — Україна захищалась від турків на суходолі, а Італія — з моря… Але у Європі справжньої України не знають.
І Енцо бере на себе місію розповісти про нас світові через призму свого фотооб’єктива. Митець називає нас «молодою демократією» і каже, що для нього соціальна і політична ситуація в Україні нагадує події в Італії 70−80-х років минулого століття. Однак, акцентує на тому, що у нас нема стільки часу для суспільних змін, як було в Італії, але є набагато більше можливостей. Енцо бачить в молоді України нову генерацію, яка років через десять докорінно змінить країну.
«Коли фотографую, стараюся побудувати логічну розповідь і показати реальність. Для мене важливо показати, що Україна така сама, як інші європейські країни. Саме від цього варто відштовхуватись, розповідаючи чому саме у вас відбувається конфлікт, — каже Енцо. — За кордоном цього не розуміють. Війна, яка відбувається у вас, важлива для західного світу, вона може вплинути на усе. Про неї слід говорити на Заході, особливо тим, хто думає, що вона десь далеко…»
Для фотографа є неприйнятним сам факт війни у цивілізованому світі. Однак він побував на Сході, поспілкувався з військовими в окопах і краще за багатьох співгромадян розуміє суть нашої війни:
«Життя позначене історією і сучасними подіями. Ми не можемо забути період Совєцького Союзу, який залишив живі сліди у почуттях людей дотепер. Він завжди був диктатурою. Тоді страх помилитись, сказати щось недоречне, бути маргалізованим стає невідступним. Цей страх є й досі. Символічним знаком цього почуття страху, що штовхає мовчати, для мене став Чорнобиль.
Це урок для усіх нас: те, що відбувається, навіть, якщо це далеко, стосується нас, бо рано чи пізно дійде до нас, і ми зазнаємо його наслідків. Ми мовчимо про Голодомор, депортації, несправедливість, яка пофарбувала площі помаранчевим кольором і кров’ю багатьох мрійників, або про ту кров, яка все ще тече у безглуздій і незадекларованій війні на Донбасі… Я буду голосно сміятись, якщо хтось скаже мені що це війна точиться тому, що хтось хоче розмовляти українською, а хтось російською мовою".
Енцо показує Україну такою, якою її зрозумів.
Це очі матерів, які втратили дітей на фронті, це впевнена хода воїнів, це бабуся з протягненою рукою під магазином, це діти, які граються у фонтані, молоді дівчата, які прогулюються містом у туфлях на високих підборах, це спортсмен на ранковій пробіжці і вагітна жінка…
Таку Україну він показуватиме европейцям. Щоб побачили, що ми такі самі, як і вони, з єдиною різницею — у нас восьмий рік війна.
Довідка:
Енцо Делль’Аква (Enzo Aldo Leopoldo Dell`Acqua) — міланський фотограф, музикант, громадський діяч. За професією архітектор. Спеціалізується на будівницві загонів для утримання коней — навіть опублікував технічний посібник «Основи будівництва землі для верхової їзди». Також автор двох книг з мистецтва фотографії. Основний напрям роботи — ню. Мав виставки в Нью-Йорку, Маямі, Базелі, Парижі, Лондоні-Лондоні, Барселоні, Брюгге. Фотографія на соціальну тематику отримала нагороду в Палермо, як краща робота у тематиці насильства над жінками. Зараз створює фотографічний том про доконструктивну соціальну архітектуру в Білій Церкві та працює над фотокалендарем з видами міста Миколаєва.
Читайте також: Любов до рідного краю — на полотнах
По материалам: Высокий Замок
