Усе це – на не звіданих туристами стежках Південно-Східної Туреччини 
У Південно-Східній Туреччині є неймовірної краси місто Газіантеп, до якого наразі не витоптані туристичні стежки. Мені ж пощастило там побувати на запрошення туристичних фірм SV-Travel-Lviv та Carettatour. У перший день нашої подорожі страшенно дивувало, що місцеві дивилися на нашу маленьку українську групу як на прибульців з іншої планети — таке собі НЛО. Навіть у місцевому ресторані дівчата підходили і, тицяючи пальцями у свої смартфони, жестами просили дозволу з нами сфотографуватися…
Перше враження про Газіантеп — два в одному. Тобто це поєднання сучасності і старовини. Величні будівлі зі скла і бетону втиснуті серед старовинних будиночків на автентичних вуличках, час на яких ніби завмер ще кілька століть тому… За словами нашого гіда Мустафи, перші поселенці на території сучасного Газіантепа з’явилися понад 5,5 тисячі років тому.
Сьогодні цей регіон дуже важливий для Туреччини. Бо саме тут виготовляють понад 80% килимових виробів у країні, збирають понад 75% фісташок, вирощують 70% булгуру. А ще саме тут виробляють манку, макарони, пшеничне борошно. Зрештою, те, що росте в околицях Газіантепа, можна побачити у міжряддях місцевих ринків. Ба більше, тут мало не на кожній вуличці — ринок. Такої кількості сирих, сушених і смажених фісташок я не бачила ніколи. А на довжелезних шнурах висять сушені баклажани і перці. Мустафа розповів, що це такий собі напівфабрикат, який господиня кидає у гарячу воду, а потім начиняє їх фаршем. Це як у нас голубці або фаршировані перці.
Життя на ринку вирує. На яскравих прилавках — ароматні трави і всілякі приправи, свіжі овочі і фрукти, турецькі солодощі. Ми пам’ятали, що на турецьких ринках треба торгуватися. І це не соромно, бо робиться не лише для того, щоб зменшити вартість покупки, це — частинка народної культури турків. Фісташки коштують від 70 до 85 турецьких лір за кілограм (7−8 євро), але завдяки Мустафі нам вдалося купити за 55 лір, за таку ж ціну придбали і мигдальні горішки у виноградному сиропі. Смакота — словами не переказати! До речі, виміняти євро чи долари у Газіантепі — неможливо. Там немає канторів. Можна хіба що у ювелірних крамничках. Як пожартував наш гід Мустафа Аккая, «не переживайте, гроші поміняєте у Мустафа-банку»… А поруч на базарі можна побачити, як майстер чаклує над мідними виробами чи шиє шкіряне взуття. Так само, як і баклажани, на шнурках висять шкіряні «балетки» — до вибору до кольору.
Але не єдиною архітектурою і ринком славиться Газіантеп. Окрасою міста справедливо вважають Музей мозаїки «Зеугма», який, за словами Мустафи, займає друге місце у світі за кількістю і ексклюзивністю мозаїчних полотен. За 10 років з дня відкриття музей став не лише символом, а й локомотивом туризму міста. Тобто Газіантеп, про який знають у світі завдяки промисловості і кухні, останніми роками приваблює туристів і завдяки розвитку культури.
А з чого усе почалося? У 300 році до нашої ери один з генералів Олександра Македонського — Салеукос Никатор І заснував місто на важливій у стратегічному плані місцині ріки Євфрат. І назвав його своїм іменем. Не буду вдаватися у подробиці — коли і кому місто переходило у спадок або хто його завойовував. Такі подробиці можна знайти в Інтернеті. Та й запам’ятати назви непросто… Я свідомо «пропускаю» кілька століть. Місто, що жило у римський період культурним життям, згодом було перейменоване у місто Зеугма, що у перекладі означає «міст, місце переходу».
Розкопки в античному містечку розпочали 1992 року. Було знайдено багато мозаїк, настінних картин та історичних речей часів Римської імперії. Сьогодні чверть стародавнього поселення, що поблизу річки Євфрат, схована під водою. А про долю іншої частини міста можна лише здогадуватися з античних джерел і археологічних даних.
За словами Мустафи, Зеугма була історичним містом у повному сенсі цього слова. Мозаїки, що збереглися, перенесено у спеціально збудований для цієї мети музей, який став одним із найбільших музеїв з точки зору багатства його колекції.
Щойно ми увійшли у Музей мозаїки, були здивовані якістю робіт. Мозаїка виконана з малесеньких шматочків камінчиків різного кольору. Але складається враження, що перед тобою — килим або картина. Робота настільки тонка, я б навіть сказала, філігранна. Справжній витвір мистецтва. Зали облаштовані як суцільні кімнати, стіни і підлога яких вкриті мозаїчним полотном. У мене досі перед очима величезна мозаїка — «Посейдон і підводне царство».
Усі мозаїки виконано за мотивами грецької міфології. Я не тонкий знавець мистецтва, але мушу зазначити, що обличчя і предмети виконані надзвичайно фаховими майстрами. Науковці підрахували: якщо скласти усі мозаїки в єдине полотно, то його площа становитиме 1700 квадратних метрів.
Не буду зупинятися на усіх мозаїках, однак не можу не розповісти про одну, яка заслуговує особливої уваги. Перлина експозиції — фрагмент мозаїки античного періоду, якій дали назву «Циганська дівчина». З цими фрагментами пов’язана цікава історія. Безцінний шедевр виявили у 60-х роках ХХ століття археологи-контрабандисти і переправили знахідку до США. Турецькій владі довелося багато попрацювати, щоб повернути артефакти на «рідну землю». Для «Циганської дівчини» відведено окреме приміщення у музеї, і у неї є охорона. Як у Мони Лізи. Вона чимось і справді нагадує Мону Лізу. Очима! Складається враження, що очі дівчини ніби стежать за вами і дивляться вам у вічі, з якого боку ви б не стали.
Ми ще довго ходили музейними залами. А потім гід запросив нас на каву. У старій частині міста, поблизу входу на ринкову площу, є унікальна кав’ярня. Унікальність цього закладу, що став повноцінною «родзинкою» міста Газіантеп, полягає у тому, що він був збудований ще у 30-х роках ХVІІ століття. Вже чотири століття тому тут була кав’ярня! І сьогодні заклад не змінив свого призначення. Тут панує автентична атмосфера. А ще тут за класичним рецептом готують смачнючу турецьку каву. Знаєте з чого? З фісташок! І коштує маленьке горнятко кави 10 лір (1 євро). Присмак кави досі відчуваю у роті.
Кава у Туреччині значить багато. За словами Мустафи, при каві люди можуть розкрити одне одному великі таємниці чи просто вилити душу. Тож кава у Туреччині займає почесне місце не лише як напій — кавою можна висловити думки чи почуття. До прикладу, батьки приходять зі своїм сином сватати дівчину у її дім. Якщо дівчина подасть гостям каву зі сіллю, значить, не хоче виходити заміж за цього хлопця. Якщо ж подасть каву з цукром, вона його кохає. А ще, коли на каві багато піни, це означає, що гостеві подали якісну каву. За словами Мустафи, якщо у дім прийшов небажаний гість, йому подадуть чай, а не каву. Ми також придбали таку фісташкову каву в одній з крамниць. Мабуть, я не вмію приготувати цей пахучий напій так, як у Туреччині, бо вдома ця кава мені не так смакує, як у старовинній кав’ярні…
Не можу не розповісти про пам’ятки архітектури, деяким з яких 12 тисяч років. Один з таких — найстаріший у світі храм Гобеклітепе, який ще називають «пузатою вершиною» через його форму. І знайшли цей храм випадково. Якийсь селянин знайшов статуетку, і 1960 року вчені Стамбульського та Чиказького університетів почали експедицію, під час якої і виявили храм. Ну, а вже самими розкопками зайнялися 1995 року (тривають і досі. — Г. Я.).
Унікальність Гобеклітепе у тому, що він збудований на 7 тисяч років раніше від єгипетських пірамід! За словами Мустафи, «2017 року ці розкопки було внесено до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО». Наразі відкопали лише 7 відсотків від загальної площі. На думку істориків, колись люди навмисне засипали храм, щоб колись повернутися на це ж саме місце.
Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичним фірмам SV-Travel-Lviv та Cаrettatour за організацію цікавої подорожі.
Читайте також: Антіох велів молитися за нього, коли сходить сонце
По материалам: Высокий Замок
