Найменша мама світу Марія Українець відійшла у засвіти. Опікункою її доньки Вероніки буде засновниця Благодійного фонду «Здійснити мрію» Уляна Флишко 
У своєму житті я зустрічала лише двох жінок, яких можу назвати святими. Це Оксана Дадак із Буська, що на Львівщині, яка усиновлює діток з вадами розвитку і здоров’я (іноді дуже складними) та ставить їх на ноги. І засновниця Благодійного фонду «Здійснити мрію» Уляна Флишко, яка опікується дітьми у сиротинцях і самотніми старенькими у будинках для людей похилого віку. Журналістка «ВЗ» не раз їздила з Уляною та її командою у найвіддаленіші села з гуманітарною допомогою, бачила, як чекають Уляну нужденні… Саме Уляна до останнього подиху опікувалася найменшою мамою у світі Марією Українець, яка відійшла у засвіти 25 вересня.
Десять років тому ця історія сколихнула не лише Україну. Жінка- карлик зі зростом 99 сантиметрів народила здорову дівчинку вагою 2 кг 850 г і зростом 49 см. «Високий Замок» першим написав про найменшу у світі маму — Марійку Українець з Червонограда.
Наперекір місцевим медикам, які вмовляли й переконували її позбутися плоду, Марія довела, що виносити і народити можна і за такого маленького зросту! Вероніці 17 січня минуло 10 років.
Марічка була другою дитиною у сім’ї пана Василя і пані Ганни. Перший син Андрій народився 39 років тому з нормальною вагою — 3600 грамів, але був дуже маленького зросту — лише 42 см. Акушерка, як тільки взяла на руки дитинку, сказала, що хлопчик буде карликом. Через три роки пані Ганна наважилася на ще одну дитину. Народилася Марічка — і знову та сама ситуація.
Марічка мріяла мати нормальну сім’ю, народити дітей. Її мрія здійснилася. Одного разу по телевізору на екрані побачила рухомий рядок з номерами телефонів хлопців і дівчат, які хочуть познайомитися. Вибрала номер. Зателефонувала. Олег, зріст якого був 187 см, спочатку закохався у її голос. Могли проговорити цілу ніч…
Олег жив з братом Володимиром у селі Корості, що на Рівненщині. Про батьків не хотів говорити. Виховувався у дитячому будинку. Він також мріяв про сім’ю, дітей, теплий і затишний дім. І коли познайомився з Марією, зрозумів, що ця дівчина — саме та, яку він шукав.
Коли народилася Вероніка, щастю не було меж. Головне, що дитина — здорова, буде нормального зросту, бо взяла татові гени. А потім нещастя на цю родину посипалися одне за одним. Спочатку у засвіти відійшла мама, а у липні 2019 року загинув чоловік Марічки Олег. Залишилася жінка зі стареньким батьком, рідним братом-інвалідом і єдиною розрадою у її скорботному житті — донечкою Веронічкою.
Торік у липні від онкології помер пан Василь. Здавалось би, на усіх цих нещастях чорна життєва дорога Марічки Українець мала б закінчитися, але нова біда постукала у двері. Торік у Марічки виявили онкологію.
Марія опинилася на роздоріжжі — як жити далі? Грошей на лікування немає. А бідна Вероніка не мала змоги вчитися дистанційно, бо вдома не було відповідних телефона чи ноутбука. На допомогу прийшла засновниця і керівник Благодійного фонду «Здійснити мрію» Уляна Флишко.
Прикипіла серцем Уляна до десятирічної Вероніки. І ще за життя пообіцяла Марії, що не покине її дитину. Слова дотримала: Вероніка вже у Львові.
— Саме у цей час дитина адаптовується, — відповіла мені Уляна, коли я їй зателефонувала вранці. — Веронічка показує своєму дядькові Володі (рідний брат покійного батька Вероніки. — Г. Я.) кожен куточок свого нового житла. Щойно у Веронічки закінчився урок в онлайн-режимі, бо вона ще наразі учениця середньої школи № 4 міста Червонограда. Ми поїхали до Львова ще у неділю, але у вівторок вже знову були там. Я оформляла документи на опікунство.
— Дитина хотіла до вас їхати?
— Мене тішить, що у Веронічки є довіра до мене. Бо якщо я їй щось обіцяю, обов’язково виконую. За увесь час, коли Марія хворіла, дитина звикла до мене, знає, що я дотримую слова, і вірить мені. Для мене це дуже важливо. Коли у вівторок приїхала на засідання опікунської ради у Червоноград, зустріла на шляху до школи незнайому жінку: «Я хочу усиновити Вероніку», — сказала незнайомка. Для мене це стало громом серед ясного неба. Дитина звикла до мене за цих пів року. Та й Марії я дала слово…
— Як Вероніка вас називає?
— Уляна. Спочатку вона називала мене «тьотя Уляна», але я попросила її називати мене просто Уляною.
— То ви оформили документи на опікунство?
— Оформляю. Лише після навчання приблизно через місяць отримаю повний пакет. Але є вже найважливіший документ — згода Веронічки. Дитина у вівторок написала відповідну заяву про те, що вона погоджується, аби я була її опікуном. Згідно з цим документом, я маю можливість перевести Веронічку до Львова. Шукаю найближчу від мого будинку школу. Хочу, щоб дівчинка сама прийняла рішення, у якій школі захоче вчитися, бо вона — розумна дитина. Вона звикла, що вдома, попри свій юний вік, приймала відповідальні рішення. Я, звісно, буду їй радити, але рішення — за нею. У мене зараз питання номер один — відкрити їй рахунок «юніор», щоб вона мала накопичування до 18 років. Наразі є багато зголошень — люди хочуть допомогти їй фінансово, але ще немає відкритого рахунку.
— Коли вона їхала з Червонограда до вас, хто допомагав їй збирати речі?
— Вона не взяла багато речей. Хочу оновити їй гардероб.
— У будинку, де жила Марія Українець, залишився її старший брат Андрій — з вадами фізичного і розумового розвитку…
— Маріїну частку будинку успадкує Веронічка. Опікуном Андрія є Володимир — рідний брат покійного Маріїного чоловіка. Щоб Андрієві не завдавати ще однієї травми, не віддавати його в інтернат, Володимир і надалі залишається його опікуном. Володі треба віддати належне — він добра і чесна людина. На ньому трималося все — Марія, яку він перевертав, годував, Веронічка, яку водив і забирав зі школи, і Андрій.
— За чиї кошти ховали Марію?
— Я поховала Марію за власний кошт. Я знала про Марію Українець, яка, попри вмовляння лікарів, десять років тому зважилася на народження дитини. А на Благовіщення цього року я чомусь згадала про Марію. Це було як Боже провидіння. Почала шукати номер її телефону. Тоді й довідалася про все, що трапилося з Марією. І від квітня я нею опікувалася.
Уляна Флишко особисто возила Марію до Києва на онкопроцедури в Національний інститут раку. Ціна життя була надзвичайно високою — 120 тисяч гривень за одну процедуру. Але Уляні вдалося зібрати такі кошти на картку хворої Марічки. Після першої «хімії» через три тижні зробили другу. Марія ожила, раділа кожній хвилині і вірила у те, що переможе хворобу. На третю процедуру Уляна Флишко знову повезла Марію до Києва. Обидві вірили, що перемогли цю непереможну хворобу. Попереду на них чекала четверта процедура. І добрі люди накидали на оздоровлення Марічки Українець вже 100 тисяч гривень…
Є в Уляни мрія — бути для дівчинки не лише опікуном, а й стати її матір’ю. Але це може вирішити тільки сама Веронічка.
Читайте також: Подружжя з Буська усиновлює хворих дітей
По материалам: Высокий Замок
