У Львівському Палаці мистецтв відкрилася виставка молодої художниці Наталії Поліщук 
День Преображення Господнього Палац мистецтв зустрів святково — цього дня відкрили персональну виставку живопису заслуженої художниці України, рекордсменки Книги рекордів України Наталії Поліщук.
Пані Наталя, мабуть, єдина в Україні художниця, яка може похвалитися тим, що за своє молоде життя мала понад 100 виставок не лише в Україні, а й за кордоном, оскільки свої перші роботи виставляла вже у 16-річному віці. І це були професійні виставки, на які її запрошували, як повноцінного художника. Тому я не здивувалася, що на відкритті, де на суд глядачів представлено 65 робіт, було стільки люду — поціновувачів мистецтва пані Наталі, знаних художників і друзів. Прибули на відкриття найрідніші і найголовніші її шанувальники — чоловік і четверо дітей.
— Цю виставку я присвятила 30-річчю Незалежності нашої країни, — розповіла журналістці «ВЗ» Наталія Поліщук. — А також 25-річчю Палацу мистецтв. Для мене це — честь і виклик. Бо це дуже відповідально. Дуже великий зал, тож хотілося вкласти у якусь концепцію.
— У Палаці вперше виставляєтеся?
— Сім років тому я мала тут виставку, але це була виставка нашої родини — свої родини виставляли мама і тато, а також брат.
— Картини малювали спеціально для виставки, чи це роботи минулих років?
— Тут відібрано полотна минулих років. Бо і як у нашій Україні, кожна людина — це маленький пазл. Тож хотіла показати, щоб не було спільної концепції і щоб роботи не були всі в одній серії, як зазвичай роблять митці і як заведено. Хотіла показати, що всі ми різні. Всі ми на благо нашої країни робимо щось кожен своє. Тому я свідомо вибрала роботи з різних серій і різних років. Зробила такий творчий мікс — тут представлено не лише великі полотна, а й менші за розмірами роботи. І це я зробила також свідомо, бо кожен, навіть найменша професія — також пазл, без якого ми б не змогли прожити, і країна не змогла б існувати.
— Вас дуже підтримують чоловік і діти, однак на жодній картині я не побачила їхніх портретів. Уникаєте цього свідомо, чи це не ваш стиль?
— Не люблю портрети, однак є у нашому будинку є одна робота, у якої цікава історія. І висить вона у дитячій кімнаті. Коли у мене було двоє дітей, я їх намалювала. Картина дуже настроєва. Коли народився Матвійко, я домалювала третю дитину. Місця вже там не було, але коли народилася Мілочка, я домалювала її збоку на руках. Тепер друзі жартують, що тут збоку може поміститися ще хтось (Сміється. — Г. Я.). Це єдина робота, де показані мої діти в авангардний спосіб, але уся моя любов до них і моє щастя та радість у цій картині втілені. Ще у нас є одна робота «Життя щасливих» — на ній обличчя з масками, як на Венеційському фестивалі. Вона завуальована, але там стільки емоцій і тепла…
— Чи є на виставці картина, яку возите з виставки на виставку і ніколи не продасте?
— Це «Гаряча прохолода», вона їздила з нами від Парижа — до Мадрида, тобто була на всіх великих і ключових виставках. Я її намалювала в Кракові. Був такий період, коли у цьому місті мала багато виставок, тож ми вирішили певний час прожити там і намалювати серію робіт, а вже звідти перевозити. Відтоді «Гаряча прохолода» з нами мандрує по всіх виставках. Це моя найкультовіша робота. Там оголена жінка. Це — як оголена душа. Бо художник показує свою душу. Мистецтво — це прерогатива чесних. У мистецтві ти не можеш бути фальшивим. Ось такий, який ти є — таким ти будеш на полотнах. Якщо ти любиш це життя — полотна будуть яскравими. Якщо у тебе в житті все погано — то й роботи будуть сірими. От моя «Гаряча прохолода» — це і є я, я всередині себе. Це ніби алегорія моєї душі.
Читайте також: «Латкові» шедеври (фото і відео)
По материалам: Высокий Замок
