Протези дитині виготовив лікар, який у дитинстві через рак втратив кінцівку  По її ніжках пройшли 60 вагонів...

З Німеччини повернулася Софійка Науменко, дівчинка, про яку ми розповідали читачам. Поспішаючи до школи, Софійка втрапила під товарняк. По 9-річній дитині пройшли 60 вагонів… Шанс ходити знову їй дала німецька клініка.

Про те, що сталося у перші дні минулого на­вчального року, Софійка згадує без сліз. Зда­ється, та трагедія уже не торкається її душі. Ді­вчинка розповідає впевнено, наче гарно завчений напам’ять вірш. А серце стискається від кожного по­чутого слова. Дивуєшся мужності дитини! Минулого разу ми спілкувалися з мамою, аби важкими спогада­ми не ятрити її й так зранене тіло. Тепер доня тверду ініціативу бере на себе і намагається не випустити з уваги жодної деталі.

— У мене уроки мали починатися в другу зміну, але ми з подружками в той день домовилися зустрітися в школі раніше, — говорить Софійка. — Мама приготува­ла мені сніданок, і ми поспішили в місто з документа­ми, бо тато не платив для мене аліменти. З нами була маленька сестричка. Втомилася і хотіла спати. Коли ми прийшли додому, мама почала її годувати, а я взя­ла рюкзак і побігла у школу. Я запізнювалася…

Софійка згадує, як, виходя­чи з дому, запитала у мами, чи можна піти коротшою дорогою — через колії. Тоді кілька хви­лин — і вона буде на місці. А в обхід довше на два кілометри. «Під’їдь маршруткою, коліями — ні!» — гукнула мама. Але донечка не зважила на заборону. Хотіла прийти в школу якнайшвидше й попрямувала навпростець.

Читайте также:  Почему в США машины дешевле

На коліях стояв багатотон­ний товарний поїзд. Софійка не раз бачила, як люди пролазять на інший бік під вагонами. Вона перекинула ранець й полізла під потяг сама. Раптом він рушив. 60 вагонів (!) — чух-чух-чух… Ко­леса набирали швидкість, шма­туючи дитину.

Коли машиніст зрозумів, що переїхав 9-річну школярку, схо­пився за голову. Маленькі ніж­ки валялись окремо, а Софій­ка безсило старалася спертись на ручки. Вона стікала кров’ю. Чоловік знайшов портфель ді­вчинки, а в щоденнику — номер телефону її мами, і зателефо­нував.

Той дзвінок і сьогодні час від часу зринає у спогадах та виби­ває Оксану Науменко із життє­вої колії. У голові знову звучить той тривожний голос і повідо­млення: «Ваша дитина в лікар­ні». Летіла у реанімацію як на крилах. Хоч подумки готувала себе до того, що донечка трав­мована, та не готова була по­бачити таке… А Софійка хотіла жити, чіплялась за кожен новий день. Завдяки тому, що вдало­ся швидко спинити кров та про­оперувати дівчинку, вона отри­мала цей шанс. Але попереду чекала довга реабілітація, інва­лідний візок та… людська жор­стокість.

Оксана Науменко не хоче згадувати, що їй із дітьми вже довелося пережити.

— Я виховувалася у дитячо­му будинку, тому не можу і не хочу допустити, щоб мої дівчат­ка росли як я, — каже. — Мої діти для мене — все!

Коли перший шлюб дав трі­щину, жінка спробувала поєд­нати долю з іншим чоловіком. Та після трагедії з Софійкою по­чула від нього: «Інвалід у хаті мені не потрібен». Важкий удар долі. Куди йти, якщо ні родини, ні друзів, які могли б прихисти­ти, нема… І руку підтримки сім’ї простягнули волонтери.

Читайте также:  Carhartt - теперь работает на модников

Із великою вдячністю мама згадує свою першу помічницю Тетяну Антончук. Завдяки їй та іншим небайдужим людям, які організовували не лише збір коштів на лікування та реабілі­тацію, а й допомогли отримати власне житло, влаштовували ці­каві поїздки, фотосесії, розва­ги, з’явилася віра у завтрашній день.

Сьогодні вони з Софійкою в Німеччині у клініці «Новаліс». Ді­вчинкою опікується головний ортопед, який добре знається на усіх особливостях протезів. Це — Сергій Еберлін. Він сам без однієї ноги, адже кінцівку втра­тив через рак.

У 13 років мені поставили ді­агноз «остеосаркома». Це рак кісток. Лікарі вже не давали жодного шансу. Тоді наша сім’я жила в Казахстані. Але мої бать­ки — німці. Вони й так збиралися повертатися в Німеччину, а моя хвороба це прискорила, — роз­повідає лікар.

За Сергія погодилася взя­тися відома онкологічна кліні­ка. Він один з перших пацієн­тів, що пройшли лікування за новою технологією. Вона вия­вилася надзвичайно успішною. Ракові клітини вдалося вбити, у 14 років він вже бігав з допомо­гою протеза, який замінив йому праву ногу, а в 17 сам загорів­ся бажання допомагати хворим, які втратили кінцівки.

Сьогодні його досвід проте­зування — два десятиліття! Лі­кар зізнається, за його практи­ку через руки та серце пройшли тисячі хворих. Але з таким ви­падком, як у Софійки, довелося працювати лише раз у житті.

Читайте также:  Самая вкусная кутья — у Сеничкина, Сумская поразила колоритными дизайнерскими вышивками

До нас з Росії привезли хлоп­чика, якому комбайн пошмату­вав дві ноги. Травма така ж, як і в Софійки. Ми його поставили на протези, — не без гордості за своїх пацієнтів розповідає Сер­гій Еберлін.

 По її ніжках пройшли 60 вагонів...

У розмові згадує, що родина того хлопчика знайшла можли­вість й переїхала до Німеччини. Софійка — перша дитина з Укра­їни, яку ставить на ноги. Лікар вражений її веселою вдачею і мотивацією ходити. Але наголо­шує: емоційний та психологіч­ний бар’єр слід долати дівчин­ці разом з мамою, бо трагедія дуже вплинула на обох.

А поки Софійка робить пер­ші кроки! Тримається ще не дуже впевнено, але вже «ганяє» м’яча. Звісно, поки мама їй ки­дає з рук в руки. Але коли м’яч падає, донечка вже без боязні б’є по ньому ногою! Це велика перемога, без сумніву.

 По її ніжках пройшли 60 вагонів...

Я так хочу всім подякувати — і волонтерам, і тим, хто робив про мене публікації, і тим, хто допомагав грошима, і тим, хто все для мене робив, хто лікував, влаштовував екскурсії. Всім-всім-всім! — щебече Софійка.

Їй ще важко довго бути у про­тезах, докучають фантомні болі, але вона з нетерпінням чекає можливості знову вдягнути свої ніжки. Розповідає, що поки вони в неї «навчальні», але через пів року має повернутися в Німеч­чину за «постійними». А поки хоче побачити море. Хай щас­тить тобі, дитино!

Читайте також: «Навіть коли їх сварю, кажу, що усіх дуже люблю»

По материалам: Высокий Замок

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •