Аби врятувати їй життя, 16-річна дівчина не пошкодувала ніг  Віддала свою шкіру племінниці

Ця історія сколихнула Україну дев’ять років тому. Дворічна Діанка Погорілівська з Кельменців на Буковині впала у миску з окропом. Бідолашна обварилася. Врятувати її могла лише пересадка шкіри. На жаль, найрідніші як донори не підходили. Тоді свою шкіру віддала дитині мамина сестра-школярка — Вікторія Горячко. А сьогодні Вікторія вже й сама мама — виховує донечку такого ж віку, як Діанка, коли та потрапила в біду. Живуть нині у Чернівцях.

 Віддала свою шкіру племінниці

Події того дня, як сьогодні, стоять перед очима рідних. Мама Яна нагрі­ла води для прання. Виливши окріп у миску, побігла до криниці за студеною во­дицею. Та в мить, коли ненька вийшла за поріг, у гарячий тазик впала Діанка. Отри­мала глибокі опіки половини тіла.

Та я би всю свою шкіру віддала, аби ди­тина не мучилася, — розповіла Яна про пе­режите у ті дні. — Але мені не можна було, бо хворіла на Боткіна.

У Яни є молодша сестричка Віка. Вона почула, що стан племінниці дуже важкий, а ніхто з близьких не може допомогти. І твердо сказала:

— Я нічим не хворіла, хочу стати донором.

Їй було тоді 16 років, навчалася у випус­кному класі. Струнка, гарна, з довгим во­лоссям. Обожнювала короткі спідниці, за­ймалася танцями. Коли Віці сказали, що шкіру братимуть з ніг, вона зрозуміла, що вище колін залишаться великі рубці. Та ні на мить не завагалася й погодилася на операцію. Згадує, як образилася на по­друг, які просили «подумати про себе». Бо хіба тоді могло для неї бути щось важливі­ше за життя Діанки?

Читайте также:  Ирония, эротика, гротеск...

Коли Віка відійшла від наркозу, поба­чила щасливе обличчя сестри. Їй не тре­ба було слів — зрозуміла, що все пройшло вдало. Глянула на ноги, а там пасмами — «зрізана» шкіра. Як вийшло знеболюваль­не, стало боліти страшно, наче ту шкіру дерли знову та знову. Пекло вогнем, але виду старалася не подавати. Тішилася, що племінниця пішла на поправку, з’явилася надія на порятунок. У той час сама ледве човгала на милицях, бо після другої опера­ції самостійно не могла ходити… Стискала від болю зуби і терпіла. Розуміла, що ма­ленькій племінниці було значно важче.

Попереду чекав випускний. Віка вже по­трохи відновлювалася, але про сукню ще не думала. Тоді дівчині, яка мужньо собою пожертвувала, святкове вбрання подару­вав ліцей, у якому навчалася. Невдовзі її номінували на премію «Гордість країни».

Сьогодні Вікторія Горячко вже й сама мама — виховує донечку такого ж віку, як Діанка, коли потрапила в біду. Живуть нині у Чернівцях.

Я просто не могла вчинити інакше, — знову каже. — Рубці загоїлися, біль зник. Усе забувається. А гляну на Діанку, якій уже 10 років, І душа радіє! Не задумую­чись, так би вчинила знову.

Вікторія не комплексує через свої шра­ми. Є настрій одягнути короткі шорти — не зраджує йому. Навпаки, тішиться, що її ноги прислужилися не лише до танцю.

Читайте также:  Имбирь, лимон и чеснок – удивительная троица от коронавирус?

По материалам: Высокий Замок