Аби врятувати їй життя, 16-річна дівчина не пошкодувала ніг 
Ця історія сколихнула Україну дев’ять років тому. Дворічна Діанка Погорілівська з Кельменців на Буковині впала у миску з окропом. Бідолашна обварилася. Врятувати її могла лише пересадка шкіри. На жаль, найрідніші як донори не підходили. Тоді свою шкіру віддала дитині мамина сестра-школярка — Вікторія Горячко. А сьогодні Вікторія вже й сама мама — виховує донечку такого ж віку, як Діанка, коли та потрапила в біду. Живуть нині у Чернівцях.
Події того дня, як сьогодні, стоять перед очима рідних. Мама Яна нагріла води для прання. Виливши окріп у миску, побігла до криниці за студеною водицею. Та в мить, коли ненька вийшла за поріг, у гарячий тазик впала Діанка. Отримала глибокі опіки половини тіла.
Та я би всю свою шкіру віддала, аби дитина не мучилася, — розповіла Яна про пережите у ті дні. — Але мені не можна було, бо хворіла на Боткіна.
У Яни є молодша сестричка Віка. Вона почула, що стан племінниці дуже важкий, а ніхто з близьких не може допомогти. І твердо сказала:
— Я нічим не хворіла, хочу стати донором.
Їй було тоді 16 років, навчалася у випускному класі. Струнка, гарна, з довгим волоссям. Обожнювала короткі спідниці, займалася танцями. Коли Віці сказали, що шкіру братимуть з ніг, вона зрозуміла, що вище колін залишаться великі рубці. Та ні на мить не завагалася й погодилася на операцію. Згадує, як образилася на подруг, які просили «подумати про себе». Бо хіба тоді могло для неї бути щось важливіше за життя Діанки?
Коли Віка відійшла від наркозу, побачила щасливе обличчя сестри. Їй не треба було слів — зрозуміла, що все пройшло вдало. Глянула на ноги, а там пасмами — «зрізана» шкіра. Як вийшло знеболювальне, стало боліти страшно, наче ту шкіру дерли знову та знову. Пекло вогнем, але виду старалася не подавати. Тішилася, що племінниця пішла на поправку, з’явилася надія на порятунок. У той час сама ледве човгала на милицях, бо після другої операції самостійно не могла ходити… Стискала від болю зуби і терпіла. Розуміла, що маленькій племінниці було значно важче.
Попереду чекав випускний. Віка вже потрохи відновлювалася, але про сукню ще не думала. Тоді дівчині, яка мужньо собою пожертвувала, святкове вбрання подарував ліцей, у якому навчалася. Невдовзі її номінували на премію «Гордість країни».
Сьогодні Вікторія Горячко вже й сама мама — виховує донечку такого ж віку, як Діанка, коли потрапила в біду. Живуть нині у Чернівцях.
Я просто не могла вчинити інакше, — знову каже. — Рубці загоїлися, біль зник. Усе забувається. А гляну на Діанку, якій уже 10 років, І душа радіє! Не задумуючись, так би вчинила знову.
Вікторія не комплексує через свої шрами. Є настрій одягнути короткі шорти — не зраджує йому. Навпаки, тішиться, що її ноги прислужилися не лише до танцю.
По материалам: Высокий Замок
