Студент із Бельгії Ярема Венгринович подолає на велосипеді 2225 кілометрів – аби допомогти українським дітям 
Попри те, що Ярема Венгринович народився у Бельгії, його серце завжди вболівало за Україну. Адже його коріння на українській землі. Мама Орися, правда, також народилася за кордоном, а батько Віталій 30 років тому поїхав за коханою. Усе життя подружжя Венгриновичів вдома спілкується лише українською, свято береже українську культуру і традиції рідної землі. У любові до України виплекали і своїх дітей — Ярему та Соломію. Кілька років тому в Яреми визріла ідея, яку хлопець вирішив втілити у життя. Щоб допомогти сім’ям, які опинилися через війну на Донбасі у біді, Ярема започаткував масштабний проєкт, який називає «Міні-Тур де Франс» (за аналогією до легендарної велогонки). 24-річний студент вирішив за 21 день перетнути на велосипеді усю Європу та фінішувати в Україні. Ярема вирушив із Брюсселя 28 серпня. Про унікальний проєкт свого сина журналістці «ВЗ» розповіли батьки Яреми — Віталій та Орися Венгриновичі.
— Пане Віталію, ваш син народився у Бельгії. Як вам вдалося прищепити Яремі любов до України?
— Моя дружина Орися також народилася тут, у Бельгії. Її батьки були біженцями після Другої світової війни. Німці їх вивезли з території України, потім вони опинилися у Франції. Орися походить з багатодітної родини. Її батьки і досі живі. Татові — 93 роки, мамі — 89. Попри те, що їхні діти народилися на чужині, батьки усе своє життя прищеплювали їм любов до України. Усі п’ятеро дітей добре знають українську мову і українську культуру. Батьки моєї дружини не планували залишатися за кордоном, думали, що це тимчасово. Працювали у шахтах на чужині, а думками вже були в Україні. Я — тернополянин, закінчив Львівську політехніку, живу в Бельгії 30 років. Коли сюди приїхав, одружився, і у нас з Орисею народилися діти — Ярема і Соломія. Ми також, як і її батьки, змалечку прищеплювали їм любов до України. Ми з ними розмовляли вдома тільки українською.
— А ви як опинилися у Бельгії?
— Зустрівся з майбутньою дружиною. Вона тоді жила у Франції, мріяла стати співачкою, сопрано. Ми покохали одне одного, і треба було приймати рішення. Моя вся родина — в Україні, а її — у Франції. І я поїхав за дружиною (сміється. — Г. Я.). Спочатку ми жили у Франції, а потім оселилися поблизу Брюсселя у Бельгії.
— Як у Яреми з’явилася ідея сісти на велосипед і поїхати ним в Україну, щоб допомогти дітям воїнів АТО і їхнім родинам?
— Ярема завжди захоплювався футболом. У шестирічному віці почав займатися цим видом спорту. Мій друг грав за брюссельський «Андерлехт», тож нам пощастило записати сина у цей клуб. А кілька років тому товариш Яреми отримав у подарунок від батька старий спортивний ровер у доброму стані. Ярема також захотів мати ровер. Ми купили сучасний велосипед для професійної їзди. Він трохи покатався і поставив його. А сам продовжував далі грати у футбол. А ідея використати ровер з певною метою з’явилася тоді, коли ми з Львівського аеропорту їхали до Тернополя. Тоді він сказав: «Тут такі гарні краєвиди! От було б класно проїхати на велосипеді». А за якийсь час додав: «Ще було би крутіше поїхати з Бельгії в Україну велосипедом». І два роки тому почав інтенсивніше займатися велоспортом. Придумав сам собі такий проєкт — не просто проїхати, а їхати заради доброї мети. Він — студент економічного факультету Католицького університету у Лювені. І хотів добрими справами долучитися до своєї другої батьківщини.
— Мабуть, бачив, як батько допомагає українцям?
— Так, я був протягом десяти років головою товариства українців у Бельгії, тож бачив змалку те активне життя, і коли став дорослим, вирішив внести і свою частку у добрі справи. Оскільки Ярема ще не працює — не має особистих фінансів, тому й придумав собі таку мету — поїхати велосипедом і так зробити щось добре для України. Його мета — допомогти дітям, які стали сиротами внаслідок російсько-української війни. Вийшов на організацію СОС «Дитячі містечка Україна» (благодійна недержавна організація, що розпочала діяльність у 2003 році, яка допомагає сиротам в Україні. — Г. Я.). Півтора року тренувався. Бо то не жарт — проїхати на велосипеді понад дві тисячі кілометрів. І він це зробив!
— А ви його не відмовляли, адже це великий ризик?
— Всі акценти ставляться на безпеку. Він упевнений у собі, його ведуть коуч і двоє друзів-бельгійців. На грудях у Яреми є спеціальний прилад, який інформує про його стан — серцебиття, тиск, швидкість, висоту, дистанцію, кількість подоланих кілометрів. От за перший день (5 годин у дорозі) він проїхав 140 кілометрів. Три тижні тому він проводив таку акцію — 1 євро/1 кілометр. Він казав так: «Чим більше євро ви мені дасте, тим більше кілометрів я зроблю. Той біль у моїх ногах не порівняти з тим болем, який мають ці діти, для яких я збираю кошти». Він собі зробив такий тур Бельгією, що тривав 24 години. Я йому казав, щоб вночі не їхав, бо це небезпечно. Але він вчинив по-своєму. За той тур було зібрано 1200 євро. Він вперто за добу проїхав 400 кілометрів. Точніше, за 23 години, бо годину спав.
— Хто допомагав Яремі складати маршрут в Україну?
— З Брюсселя до Львова, якщо дивитися по карті, це пряма лінія. Але він хотів їхати через міста, тому підіймається до Берліна, а потім різко вертикально з’їжджає на Прагу. За його словами, він вибрав не простий маршрут, а цікавіший і складніший. З Праги поїде через усі чеські і словацькі гори, а звідти — на Краків. Обов’язково хоче захопити Лемківщину, бо я сам — лемко за походженням, мої діди і прадіди там поховані. Там народилися мої батьки, але совєти їх примусово вивезли на теперішню територію України.
— Що їсть дорогою?
— В Яреми спеціальне харчування. Спортивне з протеїнами, таке, як у космонавтів.
— Скільки кілометрів за день долатиме?
— 150−180 кілометрів. Це нелегко. Ми готуємо його зустріч у Тернополі. Там буде свято. Велогонщики мені казали, що Яремі особливо буде складно в останні дні — «у нього ноги будуть дерев’яні». Тому в горах він зробить близько 100 км на день.
— А яким чином відбувається збір коштів?
— Кошти почали збирати ще від початку акції, вона стартувала офіційно у березні. Я йому порекомендував, щоб ті кошти не йшли у загальний «котел», а на проєкт Яреми Венгриновича. Цей проєкт СОС «Дитячі містечка» є в усьому світі, а також під Києвом і під Луганськом. Ярема, до речі, туди поїде після фінішу у Тернополі. Він сам подивиться, куди підуть гроші, зібрані від його проєкту. Тож від початку, коли син тільки оголосив про свій проєкт, було зібрано близько 7500 євро. Люди надсилають кошти на організацію СОС «Дитячі містечка» у Бельгії, а брюссельський офіс передає українському офісу.
До нашої розмови долучилася дружина пана Віталія — мама Яреми, пані Орися Венгринович (довірений перекладач у суді міста Брюсселя).
— Пані Орисю, яким Ярема був у дитинстві?
— У мене і мого чоловіка — міцні характери. І наші діти, мабуть, успадкували цю міцність від нас. Ярема з дитинства був дуже рухливий, тому ми його віддали займатися футболом. Іноді доводилося з моїми клієнтами вирішувати деякі справи, бо везла Ярему на тренування. Він не хотів пропускати. Навчився кататися добре на лижах, сноуборді, але футбол — це був спорт номер один у його житті.
Згодом ми зауважили, що наш син почав захоплюватися велосипедом, що переросло у велику любов. Ми щороку прилітаємо в Україну — на батьківщину чоловіка. Дорогою з аеропорту ми побачили чоловіка, що їхав велосипедом. Ярема сказав: «Як то класно — кататися на велосипеді Україною. А ще якби проїхати з Бельгії до України!». А я собі подумала: «Го-го, хтозна…». Мені ще тоді підказувало серце, що Ярема це сказав не просто так. Ішов до своєї мрії.
Читайте також: Пара з Нігерії на пологи поїхала до Луцька
По материалам: Высокий Замок
