У Львівському палаці мистецтв триває персональна виставка відомого художника Сергія Міхновського
Дві його картини вже багато років висять у моєму кабінеті: на одній — два блакитні лебеді, на другій — яскравий львівський пейзаж Львова. І коли у мене поганий настрій чи відчуваю втому, зазвичай переводжу погляд на ці полотна. Кілька секунд, і зі мною все гаразд.
Ці картини вмить налаштовують на позитив.
Роботи Сергія Міхновського не сплутаєш ні з чиїми іншими. Художник має свій особливий стиль, впізнаваний почерк. Я довший час не могла вловити, що мені цей стиль нагадує, і лише коли відвідала його персональну виставку у Палаці мистецтв (триватиме до 15 серпня ц. р.), уважно розглядаючи кожне полотно, в якийсь момент «вловила» фішку. Його картини нагадують вітражі — яскраві, кольорові, дивовижні.
Виявляється, вітражі як елемент декору виникли для того, щоб приховати «невдалий вид з вікна», тобто, по суті, сіру непривабливу буденність. Ось і картини Сергія Міхновського виривають нас з буденності та дарують виключно радісні емоції. Кожна його картина — це маленьке свято. Принаймні для мене.
Але у художника впродовж творчого життя було кілька етапів, він довго шукав свій індивідуальний стиль, шукав, як сам каже, шлях до себе. І на виставці, що має назву «Пост Прожект», цей поетапний ретроспективний шлях можна простежити за його роботами.
Отже, піднімаюся на третій поверх Палацу мистецтв, і біля входу у зал мене зустрічає господар виставки. Сергій Міхновський робить мені персональну екскурсію. І починає з двох невеличких графічних робіт. Це його ранні картини, перша «проба пера». Намалював їх ще у радянські часи. Сергій за фахом архітектор, після закінчення архітектурного факультету Львівської політехніки працював у якомусь архітектурному бюро. Якою була архітектура у Радянському Союзі, знаємо: чим простіше, тим краще. Творчості вона не передбачала, не можна було зробити жодного кроку ані вправо, ані вліво…
Сергій згадує, що ходив у бібліотеку, аби переглянути західні архітектурні журнали, наприклад, «Домус». І коли бачив, як розвивається архітектура у світі та порівнював з тим, що мусив робити у своєму бюро, то, звісно, творчу натуру такі реалії пригнічували. Так і народилися оці перші іронічні картини, чи, радше, картинки. Одна з них називається «Колектив». «Це такі „болвани“, які нічого путнього не здатні зробити», — пояснює задум автор.
Поруч висять картини, які Сергій почав малювати у перші роки незалежності України. Каже, тоді більшість художників кинулася у так зване українське відродження, малювали український етнос. А він вирішив спробувати себе в абстракції. Малював для першого авторського художнього проєкту, який назвав «Прожект». Назва теперішньої виставки — «Пост Прожект», власне й випливає з назви першої, коли почав себе шукати. Запитую автора, як це — малювати абстракцію? Чи художник перед тим, як зробити перший дотик пензля до полотна, знає, як картина виглядатиме, чи закладає якусь ідею? Сергій чесно признається, що коли малював абстрактні картини, наперед задуму не мав, як це відбувається, коли робить реалістичну картину. «Коли малював абстракцію, як архітектор хотів зробити ефектну інтер'єрну річ. Не вкладав у картину ніякого змісту — тільки абстракція. А вже кожен, хто дивиться на цю картину, собі сам шукає у ній якійсь зміст», — каже художник.
Поруч з абстрактними картинами є кілька робіт, намальованих на звичайних стандартних аркушах паперу. Сергій згадує, що у цей час у нього мав народитися син. Розуміючи, що з народженням дитини не матиме часу ходити у майстерню, купив пачку паперу, щоб малювати вдома, поки малюк буде спати.
Підходимо до картини, яку умовно можна назвати «Білий квадрат». Це… чисте біле полотно. «Все почалося з галереї Гері Боумена, — згадує Сергій Міхновський. — Вони мені запропонували у них виставитися. А я тоді працював одночасно над кількома проєктами і був дуже завантажений роботою. І у мене виникла ідея запропонувати чисті полотна різних розмірів, на яких немає фарби, тільки ґрунт. Розраховував, що вони відмовляться. А вони погодитись. Коли взявся за цю роботу, мені почало багато що відкриватися. Народилось промовиста назва — «Абсолют». Адже там, де немає нічого, може з'явитися все що завгодно. Це таке продовження абстракції, провокація на роздуми. Коли людина дивиться на це полотно, може уявити будь що, вкласти у картину будь-який зміст. І кількість цих варіацій безмежна! Навіть коли на це полотно падає тінь з вікна, це вже картина! Але коли я загорівся цим проєктом, в галереї, навпаки, охолонули, почали «виляти»… А потім відмовили мені. Тоді з цією ідеєю пішов у «Дзиґу». Кажу Влодкові Кауфману, що одна галерея відмовилась від моєї «скандальної виставки». А він запитує, у чому її скандальність? Бо скандали, каже, стоять на трьох китах — політика, релігія і секс. У цій виставці нічого з цього немає. Мовляв, чому тоді відмовились? Одне слово, у «Дзизі» ця виставка відбулася. Мала великий успіх. Автор виставки читав годинні філософські лекції, які «Дзиґа» транслювала онлайн. Якраз у той час відбулися президенські вибори, і українці вибрали Зеленського. Сергій Міхновський згадує, що на виставку прийшла пара старших людей і каже: «Ці картини і є наше теперішнє життя. Маємо президента, але люди не знають, кого вибрали. Зеленський був як чисте полотно, де кожен собі малював той образ, який хотів бачити… І ніхто не знає, що з того вийде!»
Поруч — кілька картин, намальованих… землею. Лемківською землею. «Ці картини присвячені родині, — розповідає художник, і його голос починає трохи тремтіти. — Родина з боку тата походить з Сянок. Їх виселяли двічі. Один раз у 1941-му, другий — в 1946-му. Дідо, коли щось розповідав і казав „вдома“, мав на увазі там, у Польщі. Коли вже можна було, я туди поїхав і пообіцяв дідові, що зроблю там виставку. Зустрівся з директором місцевого музею, розповів родинну історію і домовився про виставку. Але знову туди приїхав тільки через 10 років. І зробив виставку».
Далі — кілька картин з виставки, що 2007 року відбулася у Дюрені в Німеччині під назвою «Зрозумілі мотиви». Художнику цю виставку організував відомий меценат Михайло Маркович. Сказав, що Міхновський має привезти не менш ніж 40 робіт. На підготовку дав рік. Саме відтоді Сергій Міхновський почав малювати у своїй специфічний мозаїчній, або, як каже сам художник, «латковій» манері…
Він завжди шукав оригінальні ідеї, які втілював у тематичні проєкти. Так з'явився проєкт «Пан Трюфель». Народився він спонтанно. Ще перед війною Сергій був на пленері в Алушті і малював натюрморт, але щось йому у картині бракувало, якогось акценту. На столі стояли цукерки — трюфелі. І ця цукерка стала акцентом. Сергій подумав, чому б трюфелю не стати фішкою постпопарту, як свого часу культовою стала банка зупи «Кемпбелл» Енді Ворхола.
Згодом у художника народився ще один проєкт — «Придумане місто». Тут він повернувся до своєї першої професії архітектора — малював неіснуюче місто, але з елементами реальних міст, в яких побував. На цих картинах можна впізнати і Гданськ, і Копенгаген, і італійські міста, і Львів, і навіть Бібрку…
В окремому величезному залі розташовано кількадесят картин у великому форматі з серії «Декоративні пригоди». Кожна з них має свою історію, але якщо я переповідатиму її, то не вистачить газетної площі. Це саме той випадок, коли краще самому побачити ці шедеври на власні очі, ніж почути. Тому усім раджу знайти вільний час і відвідати виставку Сергія Міхновського. Позитивні емоції гарантую!
По материалам: Высокий Замок