Протези дитині виготовив лікар, який у дитинстві через рак втратив кінцівку 
З Німеччини повернулася Софійка Науменко, дівчинка, про яку ми розповідали читачам. Поспішаючи до школи, Софійка втрапила під товарняк. По 9-річній дитині пройшли 60 вагонів… Шанс ходити знову їй дала німецька клініка.
Про те, що сталося у перші дні минулого навчального року, Софійка згадує без сліз. Здається, та трагедія уже не торкається її душі. Дівчинка розповідає впевнено, наче гарно завчений напам’ять вірш. А серце стискається від кожного почутого слова. Дивуєшся мужності дитини! Минулого разу ми спілкувалися з мамою, аби важкими спогадами не ятрити її й так зранене тіло. Тепер доня тверду ініціативу бере на себе і намагається не випустити з уваги жодної деталі.
— У мене уроки мали починатися в другу зміну, але ми з подружками в той день домовилися зустрітися в школі раніше, — говорить Софійка. — Мама приготувала мені сніданок, і ми поспішили в місто з документами, бо тато не платив для мене аліменти. З нами була маленька сестричка. Втомилася і хотіла спати. Коли ми прийшли додому, мама почала її годувати, а я взяла рюкзак і побігла у школу. Я запізнювалася…
Софійка згадує, як, виходячи з дому, запитала у мами, чи можна піти коротшою дорогою — через колії. Тоді кілька хвилин — і вона буде на місці. А в обхід довше на два кілометри. «Під’їдь маршруткою, коліями — ні!» — гукнула мама. Але донечка не зважила на заборону. Хотіла прийти в школу якнайшвидше й попрямувала навпростець.
На коліях стояв багатотонний товарний поїзд. Софійка не раз бачила, як люди пролазять на інший бік під вагонами. Вона перекинула ранець й полізла під потяг сама. Раптом він рушив. 60 вагонів (!) — чух-чух-чух… Колеса набирали швидкість, шматуючи дитину.
Коли машиніст зрозумів, що переїхав 9-річну школярку, схопився за голову. Маленькі ніжки валялись окремо, а Софійка безсило старалася спертись на ручки. Вона стікала кров’ю. Чоловік знайшов портфель дівчинки, а в щоденнику — номер телефону її мами, і зателефонував.
Той дзвінок і сьогодні час від часу зринає у спогадах та вибиває Оксану Науменко із життєвої колії. У голові знову звучить той тривожний голос і повідомлення: «Ваша дитина в лікарні». Летіла у реанімацію як на крилах. Хоч подумки готувала себе до того, що донечка травмована, та не готова була побачити таке… А Софійка хотіла жити, чіплялась за кожен новий день. Завдяки тому, що вдалося швидко спинити кров та прооперувати дівчинку, вона отримала цей шанс. Але попереду чекала довга реабілітація, інвалідний візок та… людська жорстокість.
Оксана Науменко не хоче згадувати, що їй із дітьми вже довелося пережити.
— Я виховувалася у дитячому будинку, тому не можу і не хочу допустити, щоб мої дівчатка росли як я, — каже. — Мої діти для мене — все!
Коли перший шлюб дав тріщину, жінка спробувала поєднати долю з іншим чоловіком. Та після трагедії з Софійкою почула від нього: «Інвалід у хаті мені не потрібен». Важкий удар долі. Куди йти, якщо ні родини, ні друзів, які могли б прихистити, нема… І руку підтримки сім’ї простягнули волонтери.
Із великою вдячністю мама згадує свою першу помічницю Тетяну Антончук. Завдяки їй та іншим небайдужим людям, які організовували не лише збір коштів на лікування та реабілітацію, а й допомогли отримати власне житло, влаштовували цікаві поїздки, фотосесії, розваги, з’явилася віра у завтрашній день.
Сьогодні вони з Софійкою в Німеччині у клініці «Новаліс». Дівчинкою опікується головний ортопед, який добре знається на усіх особливостях протезів. Це — Сергій Еберлін. Він сам без однієї ноги, адже кінцівку втратив через рак.
У 13 років мені поставили діагноз «остеосаркома». Це рак кісток. Лікарі вже не давали жодного шансу. Тоді наша сім’я жила в Казахстані. Але мої батьки — німці. Вони й так збиралися повертатися в Німеччину, а моя хвороба це прискорила, — розповідає лікар.
За Сергія погодилася взятися відома онкологічна клініка. Він один з перших пацієнтів, що пройшли лікування за новою технологією. Вона виявилася надзвичайно успішною. Ракові клітини вдалося вбити, у 14 років він вже бігав з допомогою протеза, який замінив йому праву ногу, а в 17 сам загорівся бажання допомагати хворим, які втратили кінцівки.
Сьогодні його досвід протезування — два десятиліття! Лікар зізнається, за його практику через руки та серце пройшли тисячі хворих. Але з таким випадком, як у Софійки, довелося працювати лише раз у житті.
До нас з Росії привезли хлопчика, якому комбайн пошматував дві ноги. Травма така ж, як і в Софійки. Ми його поставили на протези, — не без гордості за своїх пацієнтів розповідає Сергій Еберлін.
У розмові згадує, що родина того хлопчика знайшла можливість й переїхала до Німеччини. Софійка — перша дитина з України, яку ставить на ноги. Лікар вражений її веселою вдачею і мотивацією ходити. Але наголошує: емоційний та психологічний бар’єр слід долати дівчинці разом з мамою, бо трагедія дуже вплинула на обох.
А поки Софійка робить перші кроки! Тримається ще не дуже впевнено, але вже «ганяє» м’яча. Звісно, поки мама їй кидає з рук в руки. Але коли м’яч падає, донечка вже без боязні б’є по ньому ногою! Це велика перемога, без сумніву.
Я так хочу всім подякувати — і волонтерам, і тим, хто робив про мене публікації, і тим, хто допомагав грошима, і тим, хто все для мене робив, хто лікував, влаштовував екскурсії. Всім-всім-всім! — щебече Софійка.
Їй ще важко довго бути у протезах, докучають фантомні болі, але вона з нетерпінням чекає можливості знову вдягнути свої ніжки. Розповідає, що поки вони в неї «навчальні», але через пів року має повернутися в Німеччину за «постійними». А поки хоче побачити море. Хай щастить тобі, дитино!
Читайте також: «Навіть коли їх сварю, кажу, що усіх дуже люблю»
По материалам: Высокий Замок
