«Жінка до нас по допомогу у його поновленні не зверталася» 
Ця бідолашна жінка за свій вік витерпіла немало. Олена Цимановська народилася у Мурманській області в Росії, через обмороження ніг втратила ступні. Доля й так добряче її покарала, бо не може самостійно ступити ні кроку. А тут ще з матері-каліки почав знущатися рідний син!
Ночувала за хатою в бур’янах
Живе баба Олена у селі Везденьки Чорноострівської ОТГ на Хмельниччині. У хатині мешкає лише вона та син. Пенсію отримує жінка, а розпоряджається нею… хлопець.
— Син п’є, — бідкається старенька. — Коли приходить додому п’яний, втікаю за хату. Сиджу в бур’янах, щоб не бив. Не раз там і ночую. Десь у тих заростях і паспорта згубила. Бо завжди брала його із собою.
Дати раду молодому пияку скалічена мати не може. А заступитись за неї, плаче, нікому.
Втративши паспорт, пенсіонерка зажурилася ще більше. Бо ж як без документа? Щоб отримати новий, жінці порадили їхати до Хмельницького. І баба Олена зібралася в дорогу — без милиць та візка, навкарачки.
Жінка розповідає, що має в обласному центрі подругу, якій 70. Зателефонувала їй заздалегідь, напросилася у гості. Розуміла, що може за день й не впоратися. Аби не їхати з порожніми руками, склала рюкзак гостинців — усе, що мала вдома: картоплю, буряк та всяку городину. «Небагато», кілограмів… 20! Повантажила на плечі й рушила в дорогу.
До Хмельницького добралася без особливих пригод. Благо, подруга Настя, як і домовлялись, прихистила на ніч. А зранку баба Олена помандрувала у ЦНАП. І ніхто дорогою не звертав на нещасну жодної уваги. Лише одна перехожа схилилася й перепитала, чи жінці потрібна допомога. Це місцева жителька Людмила Романенко. Побачене й почуте настільки її вразило, що не могла стримати емоцій та виклала все у мережу:
— Бачу, жінка якась повзе з іншого боку вулиці по тротуару. Без ступень, на руках має робочі рукавиці. Як, скажіть, можна без ніг добиратися до маршрутки селом, озираючись, чи не бачить п’яний син, без супроводу і візка, з 20-кілограмовим рюкзаком?!
Історія безногої бабусі до глибини душі вразила пані Людмилу, і вона взялася допомогти подати старенькій документи на відновлення паспорта. Коли повела бабу Олену до ЦНАПу, чиновники направили її в інший орган. Там попросили у неї свідоцтво про народження, а жінка його не має. Словом, довелося пройти не одне коло пекла.
— Але за місяць у жінки вже буде паспорт, — радіє Людмила Романенко.
Колись мала у місті трикімнатну квартиру
Під повідомленням пані Людмили розгорілася дискусія. Усіх обурило, чому жінку, яка не може ходити, змусили повзати від кабінету до кабінету? Голова Чорноострівської селищної ради Михайло Дзісь пояснив:
— Я — той хірург, що оперував цій жінці ступні. І хочу сказати, що вони не зовсім ампутовані. Ми ставили хвору на милиці, пропонували їй виготовити спеціальне ортопедичне взуття — й ходила б ногами. Однак пацієнтка відмовилася. Не захотіла також обслуговуватися у територіальному центрі. З приводу паспорта: жінка до нас по допомогу у його поновленні не зверталася. Якби повідомила, що того дня хоче поїхати у Хмельницький, ми б допомогли. Громада завжди старалася йти назустріч цій сім’ї. Попри те, що в Олени Цимановської є син, вона отримує безкоштовно соціальні послуги, як одинокі люди. Їй прибирають в хаті та на подвір’ї, приносять продукти. Ми виділяли їй допомогу на лікування, виробили інвалідність, сприяли в оформленні субсидії. Але зрозумійте, там є свій спосіб життя.
Знайомі родини розповіли, що Олена Цимановська колись жила в обласному центрі і мала там трикімнатну квартиру. Але вела безпутне життя, не могла дати собі й помешканню ради, тож через борги квартиру у місті втратила. Аби не опинилася на вулиці, жінці допомогли придбати хатину в селі. При вселенні у 2002 році там було все необхідне — і газове опалення, і меблі, і подушки, і каструлі, і фіранки на вікнах. А вже до зими не лишилося нічого — все пропили, навіть вікна. Й обморозилася жінка… в хаті.
Як би не було, а минуле жінки — її особиста справа. Недарма кажуть: не суди — й судимий не будеш. А допомогти знедоленому — святий обов’язок кожного. Тож, незважаючи ні на що, після розголосу її бідової ситуації, бабі Олені привезли інвалідний візок, обкосили подвір’я та приструнчили сина. Хоч не вірять, що така турбота щось змінить. Кажуть, бабуся звикла до образу жебрачки й ним… користується.
Читайте також: По її ніжках пройшли 60 вагонів…
По материалам: Высокий Замок
