У кожної людини є свої кумири. В одних – це спортсмени, в інших – артисти та музиканти, ще в інших – політики, письменники, співаки чи просто геніальні і талановиті особистості. Є такі кумири й у мене 
Про усіх я не буду зараз розповідати, а зосереджусь лише на одному, вірніше — одній.
Вона прожила дуже коротке життя, але це життя було наповнене такими подіями і здобутками, якими й сьогодні надихаються мільйони людей. Її земне життя закінчилось всього у 33 роки. Тридцять три роки — це міфічний вік. Багато видатних людей померли саме в цьому віці, наприклад — Олександр Македонський. І навіть Ісус Христос. За цей короткий вік, один встиг завоювати пів світу, а інший стати Богом — Сином. Вона — завоювала серця мільйонів. Це — Ева Перон, або просто — Евіта. Отже, — Евіта.
В один із теплих січневих днів я стояв перед місцем упокоєння Евіти на цвинтарі Ріколета в одному із найбільш красивих районів Буенос-Айреса. Сюди приходить дуже багато людей, величезна кількість туристів, чимало з яких спеціально летять з усіх кінців світу, щоб віддати шану цій видатній жінці. Безумовно, на цьому цвинтарі є величезна кількість пам’яток архітектури і культури, тут знайшли своє упокоєння тисячі відомих історичних постатей, дітей приводять сюди, щоб вивчати історію Аргентини. Але найбільшу зацікавленість у всіх людей, які приходять на цей цвинтар — є могила Евіти. Тут завжди, вже багато-багато років, натовпи. Як аргентинців, так і туристів. Усе потопає у квітах. Я так зрозумів, що в Буенос-Айресі цей цвинтар вже давно сприймають як музей, і головне місце в цьому музеї належить Евіті. Коли заходиш безпосередньо на цей цвинтар, впадає у вічі величезна помпезність архітектурних комплексів на місцях поховань, що є дуже незвично нашому уявленню про цвинтар.
Цвинтар дуже великий, і для зручності відвідувачів — кругом вказівники, які приведуть вас до могили Евіти. Евіта була похована на цьому кладовищі тільки в 1976 році. Через 24 роки її останки повернулись в Аргентину і знайшли своє місце на цвинтарі Ріколета.
Всі ці роки, поки її останки були за межами Аргентини, тільки Папа Римський, полковник розвідки і ще один священник знали, де покоїться її прах.
Місце, де спочивала вічним сном Евіта на цвинтарі Ріколето нічим особливим не відрізнялось від інших. Єдина відмінність — величезна кількість людей, які щоденно заповнювали весь простір перед капличкою Евіти і гори квітів, які лежали поруч.
Я теж був серед тих людей, які прийшли, щоб покласти квіти до могили цієї легендарної жінки. Мені казали, що 26 липня 1952 року Аргентина завмерла від тієї трагічної звістки, яку повідомив репродуктор. Всі радіопередачі і спектаклі були негайно перервані, в усіх кафе, ресторанах, магазинах і всіх інших публічних місцях стояла гнітюча тиша — перша леді Аргентини Ева Перон пішла в безсмертя.
Про це оголосив країні зі сльозами і у повному розпачі диктор. Разом з ним розридалась уся країна. Аргентина — прощалась не просто з жінкою, прощалась зі своїм щасливим майбутнім, яке вже ніколи не настане, і надією, яку вже ніхто ніколи не дасть. І все це — щастя і надія нації, майбутнє усієї країни — було пов’язане з жінкою, чиє ім’я з щирою любов’ю повторювали по всій Аргентині. Країна прощалась з Духовним лідером нації.
У неї було дуже коротке життя, але вона мала такий вплив на людей, що політики і історики в багатьох країнах світу досі ведуть суперечки, ось уже більше ніж пів віку, намагаючись розгадати таємницю душі цієї видатної жінки, таємницю її впливу на свідомість мільйонів людей, які щиро вірили їй і любили її. Евіта уже давно стала історією, легендою, міфом — але інтерес до неї не спадає, феномен цієї жінки так і залишається не розгаданим.
Ева — Марія Дуарте де Перон — народилась за 300 км від Буенос-Айреса в 1919 році, в простій сім’ї, де було багато дітей. Мати була служницею у багатого фермера, і саме він був батьком Евіти.
Після трагічної загибелі фермера, її матір разом з дітьми вигнали з будинку, в якому вони жили і який йому належав. Так почалось самостійне і дуже нелегке її життя. Вона пробувала себе і акторкою, і диктором на радіо, і в рекламі, і в інших ролях, але життя не складалось, вона не могла знайти себе. Перед Другою світовою війною, яка не зачепила цієї країни, економіка Аргентини була сьомою у світі. Це була досить розвинута країна, але попри це, життя у людей було важким. Вона була дуже привабливою. Ця обставина і стала визначальною на деякий період її життя.
Участь Евіти в рекламі на радіо, декілька другорядних ролей в кіно та багаті і заможні коханці — це той фундамент, на якому через декілька років сформувалась яскрава постать Евіти. 1943 рік став переломним у її житті та і в житті країни. Для неї — тому що черговий коханець її кинув вагітну, і лікарі підпільно зробили дуже складну операцію, щоб позбутися дитини. Операція ледь не завершилась її смертю. Але вона вижила, з лікарні вийшла безробітною, жебрачкою і хворою.
А для країни цей рік був знаменитим тим, що в липні 1943 року відбувся військовий заколот, головним ідеологом якого був полковник Хуан Домінго Перон. Цей державний заколот врятував Евіту.
Вона знайшла собі нового коханця, який відкрив для неї великі перспективи. П’ять хвилин на головній радіостанції Аргентини щодня зробили свою справу — вона стала відомою. Але головна зустріч Евіти, яка кардинально змінила і її життя, і життя її країни відбулась 22 січня 1944 року. У цей день Ева Дуарте познайомилась з полковником Пероном, і з цього дня вони вже більше не розлучались.
Евіта дуже потужно почала працювати в інтересах Перона, користуючись тим, що за допомогою Перона стала головною дієвою особою на радіо Аргентини. А беручи до уваги величезну територію Аргентини і що радіо на той час було найбільш ефективним засобом комунікації з населенням цієї країни, то її роль у популяризації Перона була надзвичайно великою.
Вона проявила видатні риси свого характеру — величезну харизму, велику силу впливу на простих людей, оскільки сама була плоть від плоті цих людей. Народ Аргентини сприйняв її, повірив в її щирість, навіть їй було пробачено те, що вона спочатку була простою коханкою Перона, а цього було дуже важко домогтись в патріархальній Аргентині.
Евіта дуже швидко набирала популярність серед людей, але цю популярність вона направляла на користь Перону. Вона казала народу Аргентини: «Мої постійні ідеали — це Перон і мій народ, я піднімаю своє знамено за справу Перона». Ці слова Евіти, а тоді ще Еви Дуарте, повторювали мільйони аргентинців. Вона зробила Перона дуже популярним. Але ключовим моментом у їх відносинах був жовтень 1945 року, коли в Аргентині в черговий раз відбувся військовий заколот, Перона заарештували. Евіту звільнили з роботи на радіо і піддали репресіям. Вона опинилась в дуже важкій ситуації у зв’язку з тим, що була головним рупором Перона.
І в ці трагічні дні для себе Евіта отримала лист від Перона із в’язниці. Він їй написав: «Тільки зараз я зрозумів як кохаю тебе. Як тільки я буду на волі, ми одружимось».
Евіта кинулась до профспілкових лідерів, якими опікувався Перон, до робітників, які його підтримували. На величезних мітингах вона кричала в мікрофон, зриваючи свій голос про те, що Перон арештований, що разом з ним арештоване майбутнє країни. Вона підняла народ. Безлад і масові заворушення в Буенос-Айресі були декілька днів, десятки тисяч людей на заклики Евіти вийшли на вулиці в підтримку Перона. І заколотники здалися. Перон був звільнений — це була величезна перемога Евіти, яка відкрила їй шлях до безмежної влади над Пероном і країною.
На наступний день після звільнення Перона, вони вступили в шлюб, і Евіта стала офіційною дружиною майбутнього президента країни.
Зразу ж після цього Перон висунув свою кандидатуру на пост президента Аргентини. Головну роль в його передвиборчій кампанії зіграла Евіта. Вона фактично зробила його президентом країни.
Пероністи зробили ставку на простих людей — бідняків, яких в Аргентині була переважна більшість. Перон їм пообіцяв соціальне забезпечення, допомогу та права, а Евіта — свою любов і турботу. Всі знали — що вона незаконно народжена дочка посудомийки і скотовода, але народ її вважав своєю, і стрімкий ріст популярності був свідченням того, як проста людина може досягти вершини влади.
Ще не ставши першою леді країни, Евіта стала найбільш улюбленим в народі політиком — ідеальна дружина, берегиня національного духу і сімейних цінностей. Ніколи раніше ні одна дружина в Латинській Америці не могла вийти із-за спини свого чоловіка. Евіта не просто вийшла, а перетворилась у визначну постать. Вона з Пероном у свідомості народу була взірцем сімейної пари, пов’язану любов’ю до своєї країни і один до одного.
В 1946 році Перон виграв вибори, насправді це вони удвох їх виграли. Без Евіти він ніколи не став би президентом. Коли Перон став президентом, то вже не мав можливості активно спілкуватись з народом, тому цю роль взяла на себе Евіта. Турбота про бідняків стала для неї головною. Завдяки їй були прийняті декілька законів в інтересах бідноти, а після того, як вона особисто звернулась до парламенту, жінкам Аргентини дали виборче право.
В 1946 році вона утворила фонд Евіти, туди спрямовувались величезні кошти — відрахування з заробітної плати, відсотки від прибутків, добровільні пожертви, прибутки від торгівлі тощо. Евіта особисто розподіляла ці гроші, як вважала за потрібне.
До неї звертались мільйони людей за допомогою, — і вона допомагала. Роздала 2500 квартир і будинків, майже 4000 стипендій, майже для восьми тисяч дітей стала хрещеною матір’ю, понад 6000 разів була на весіллях. На гроші свого фонду відкривала лікарні, дитячі будинки, притулки, бібліотеки. Вона щорічно розсилала мільйони подарунків — тому прості люди її не просто любили, вони молились на неї, вівтарі з портретом Евіти були майже в кожній сім’ї Аргентини.
Її дуже любили, але не всі. У багатих кварталах Буенос-Айреса ставлення до неї було зовсім іншим, але це не зупиняло Евіту в своїх турботах про простих людей.
Разом з тим вона часто роз'їжджала по країні на шикарному «Ролс-ройсі», виходила до бідняків в розкішних шубах з великими діамантовими каблучками — люди падали перед нею на коліна. Дуже багато одягнена Евіта була для них — як багато прикрашена статуя в церкві, реальним підтвердженням того, про що ці люди мріяли — про багатство, заможність, щастя.
В 1947 році вона здійснила візит в Європу і підписала багатомільярдні контракти для своєї країни, які передбачали поставки м’яса і зерна у розорену війною Європу. Це був черговий тріумф Евіти. Вона гарно одягалась, прискіпливо ставилась до своєї зовнішності, стежила за сучасною світовою модою. Народ захоплювався нею. Вона була надзвичайно впливовою людиною, хоча і не займала жодної державної посади.
В 1951 році вирішила висунути свою кандидатуру на посаду віце-президента. Народ активно підтримав це її прагнення. Вся країна перетворилась у величезний мітинг, де підтримували свою Евіту, але військові, на яких опиралась влада Перона, були проти цього, і Евіта відмовилась від цього свого наміру. Стоячи на балконі президентського палацу перед мікрофоном у прямому ефірі на всю країну вона плакала, розповідаючи своїй нації про те, що скромність і безмежна любов до свого чоловіка не дозволяють їй висунути свою кандидатуру на цю посаду.
Разом з нею, в цей день плакала вся країна, люди хотіли саме її бачити віце-президентом, але Евіта настільки була щира і переконлива, що люди ще більше полюбили її за те, що вона заради свого чоловіка, його авторитету, відмовилась зайняти високий державний пост.
Та люди не знали ще однієї, можливо, найголовнішої причини — вона захворіла, швидко схудла і ослабла. Через місяць її поклали у лікарню, де виявили рак.
Останній раз вона була на публіці 4 червня 1952 року, в день другої інавгурації Перона. Їй було 33 роки і важила вона 32 кг.
Із палацу її винесли на руках, оскільки сама вона ходити вже не могла, остання її промова була дуже коротка. Евіті важко було говорити, але вона все ж таки змогла сказати: «Я ніколи не перестану бути вдячною Перону за те, чим я є і що маю. Моє життя належить не мені, а Перону і моєму народу, вони — мої постійні ідеали. Не плач за мною, Аргентино, я відходжу, але залишаю тобі найдорожче, що у мене є — Перона».
З того дня, як стало відомо про хворобу Евіти, мільйони людей щоденно молились за її одужання, в десятках тисяч церков щодня відбувались молебені, країна була шокована, її смерть для багатьох означала кінець світу. Люди були в горі і розпачі.
30 днів її забальзамоване тіло було виставлено для прощання, три роки воно перебувало в капличці конфедерації праці — до 1955 року, поки режим Перона не скинули.
Новому режиму не потрібна була Евіта і навіть пам’ять про неї. Тіло Евіти таємно переховували в різних регіонах Аргентини, а потім таємно вивезли в Італію і повернули в Аргентину лише в 1976 році.
Пам’ять про Евіту не знищив ні час, ні влада.
Майже в кожній сім’ї в Аргентині і сьогодні є фотографія Евіти, її люблять і пам’ятають. Це без сумнівів визначна постать, яка залишиться в пам’яті людей на віки.
В Буенос-Айресі є дуже багато свідчень про те, що Евіту пам’ятають і, як колись, люблять. Дуже красивий пам’ятник, величезна кількість друкованих видань, присвячених Евіті, сувеніри, але найголовніше — з ким би не доводилось мені розмовляти в Аргентині — всі з великою любов’ю і шаною говорили про Еву Перон. Деякі кажуть, що це приклад махрового популізму, інші, і їх набагато більше, — це намагання робити світ справедливим. Але в будь-якому випадку, Евіта — це історична постать, яка залишиться в історії назавжди.
Ще коли Евіта була у розквіті своїх життєвих сил, вона звернулась до керівника президентської охорони зі скаргою, а точніше з запитанням: «А чому сьогодні на мітингу, де були десятки тисяч людей, які мене щиро вітали, деякі люди кричали «шльондра»? На що толерантний керівник президентської охорони, який був відважним моряком і мав військовий чин адмірала, їй відповів: «Мадам, я вже п’ятнадцять років не виходжу у море, але мене всі називають — адмірал».
Тобто, люди добре знали і пам’ятали минуле Еви Дуарте, але вони щиро любили і люблять Еву Перон.
Аргентина для мене завжди була позитивною країною. Я не знаю чому, але до цієї країни у мене було якесь особливе ставлення. Саме тому, у Верховній Раді України я багато років був Головою міжпарламентської групи Україна — Аргентина.
Завдяки старанням Уряду України і наполяганням нашої групи між Україною і Аргентиною був скасований візовий режим. В Аргентині багато українців, які не забувають своє коріння, зберігають українську мову і традиції. Вони дуже потребують спілкування з своєю праматір’ю Україною, але це окрема тема, дуже важлива і необхідна. Історичний досвід Евіти багато чому може навчити і нас, сучасних українців.
Кого це зацікавило, рекомендую переглянути кінофільми: «Евіта, яка хотіла чути те, що чула» (1986 рік); «Евіта», з Мадонною у головній ролі (1996 рік); мюзикл Веббера «Евіта» (1975 рік); «Ева» (1986, 2008 роки) і багато інших творів, спектаклів, опер, кінокартин.
Коли я готував цю розповідь, використав ту інформацію, яку мені надали мої численні друзі в Аргентині: і про цю країну, і про Евіту.
Я розмовляв з людьми, які були свідками тих трагічних подій в 1952 році, коли померла Евіта. Саме з їх слів я намагався передати ту атмосферу, яка була при її житті, в день смерті і після смерті.
На могилі, де знайшла своє упокоєння ця легендарна жінка, на цвинтарі Ріколлето, крім таблички, що це сімейне поховання Дуарте, є ще одна табличка, на якій написано: «Я повернусь і стану мільйонами».
Читайте також: «Зізнаюся, мав сумніви. Це ж відкрита вода, а для стихії ти — піщинка!»
По материалам: Высокий Замок