Науковці не втомлюються шукають рецепт довголіття… Тим часом маємо живі приклади – як дожити до ста літ і навіть більше! 
3 вересня Пелагея Лещишин з Винників, що поблизу Львова, святкує свій 100-літній ювілей! Спеціально з Америки на День народження матері приїхала її 76-річна донька, Оксана. Зберуться за столом у цей святковий день найближчі родичі. Про секрети довголіття журналіст «ВЗ» розпитувала близьких столітньої бабусі. Пані Пелагея зберегла добру пам’ять, почувається добре, але ми вирішили не турбувати літню жінку у її День народження, аби вона зайвий раз не хвилювалася.
Її 80-річний син, пан Володимир, розповідає про життя матері.
— У вашої мами рідкісне ім’я…
— У родинному колі маму називають Паська. Вона народилася у 1921 році у селі Гаї, Пустомитівського району, що біля Львова. Вони з моїм батьком Степаном були з одного року. Жили в одному селі. Він помер 30 років тому, мав хворобу серця. У батьків — п’ятеро дітей. Двоє дітей, на жаль, померли. Братові Андрію було лише 25 років. Тільки закінчив Політехніку, і захворів. У 1999 році від онкологічної хвороби померла моя сестра Марія. Я найстарший син. Сестра Оксана живе в Америці. Але спеціально приїхала на ювілей мами. Ще одна сестра, Любомира, мешкає у Винниках.
Батько був музикантом, — згадує пан Володимир. — Грав на скрипці. Його три брати — теж музиканти. Грали у селі на весіллях. Тоді музики в селі — була рідкість… Також батько працював ветеринарним лікарем. А мати працювала у польовій бригаді, потім у колгоспі. У 1961 році батьки купили у Винниках старенький будинок і уся родина туди переїхала. Мати там і живе. Рік тому я зламав ногу, тяжко мені ходити. Раніше я все їздив до матері, зараз замість мене їздить моя дружина.
— Не так вже й просто дожити до 100 років. Мама має якийсь спеціальний рецепт?
— У неї у Винниках був город — 7,5 соток. Любила там працювати. До 90 років сіяла петрушку, садила буряк, моркву, полуницю. Праця і ще раз праця! Постійно була у русі. Має такий характер — поганого у голову не бере. Відкидає усякі забобони. У неї була рідна сестра-близнючка. 12 років тому Ганна померла. Ви б їх не розрізнили (усміхається. — Авт.). Як дві краплі води були схожі! Сестра мала хворе серце. А мати — вона, крім того, що протягом якогось періоду зламала дві руки, якихось серйозних хвороб не мала. Слух і зір, звісно, вже не ті… Але тримається!
До нашої розмови долучається дружина пана Володимира, Ярослава Андріївна.
— Вони усім дітям дали освіту. Мій чоловік працював директором заводу, потім директором великого комбінату. Вже 10 років на пенсії. У свекрухи шестеро внуків та восьмеро правнуків!, — каже з усмішкою пані Ярослава. — Все життя вона важко працювала, все для дітей старалася. Така трудяга! Дуже гарно готувала їсти. Любила пекти медівник. Родина у нас хороша. Де згода в родині, там мир і тиша. Зі свекрухою ніколи не мала прикрих інцидентів. Я невістка у сім’ї уже 53 роки!
— І що свекруха вас ніколи не ображала?
— Ми ніколи не сварилися! З великою повагою вона до мене ставиться, і я до неї. «Мамо, мамо», — завжди її так називаю. Мене батьки, бабуся, дідусь, навчили поважати старших. Вона деколи каже, що мене більше любить, ніж своїх доньок (усміхається. — Авт.). Я зуміла знайти до неї підхід. Але син для неї — це її увесь світ!
— Які вона вам раніше давала життєві поради? Що ви у неї навчилися?
— Навчилася у неї готувати їжу. Дотепер використовую її рецепт соління огірків. Дуже хрумкі! Вони з сестрою — близнючкою закінчили за Польщі кулінарні курси. Знаєте, які тоді були фахові технологи. Вона дуже гарно вишиває. Для церкви вишивала фелони, рушники. Передавала свої роботи священнику у рідне село, у Гаї. Вона здорова жінка як горіх! Батьки їм з сестрою подарували міцне здоров’я. Пелагея народилась десь хвилин на 10 раніше. Думаєте, вони в лікарні народилися? Десь там, під скиртою (Великий стіг сіна. — Авт.). Акушерка прийшла, коли вони вже з’явилися на світ. Вони з сестрою були дуже дружні!
— Як будете святкувати ювілей?
— Особливо святкувати не будемо, бо зараз такий час, епідемія. Вона замовила на уродини холодець. Ми собі на подвір’ї сядемо, у нас там столик є. Багато її внуків роз’їхалися по світу. Буде нас осіб із дванадцять.
— А які у вашої мами денні ритуали?
— Колись вона дуже молилася. Учора захотіла, щоб її сповідав священник. Вона вирішила, що у сто років люди мають вмирати. Коли священник пішов, то вона мені дзвонить і каже: «Миросю, вона мене так називає, ти собі не уявляєш, якого я мала священника — найкращого у Винниках!». Я питаю: «А чого?». «Так гарно мене сповідав! — каже. — Ще й грошей не взяв». То вона аж співала від радості. Я її стрижу, роблю їй зачіски. У неї сиве, кучеряве волосся. Вона ніколи не користувалася косметикою. У неї така цера лиця (колір обличчя. — Авт.) у сто, як в декого уже у 50 немає! Так, вона худенька. Але личко таке… Ще як рум’янця дістане — як добре поїсть!
— А що їсть протягом дня?
— Все любить. Що їла у молодості, то давай їй зараз! Любить з’їсти декілька вареничків зі сметаною. Або борщик, капуснячок, книдлі (палюшки). Голубці любить зі шкварками. А солодощів не їсть, тільки пампухи з маком. Смаженого м'яса ніколи не їла. Хіба що шніцелі смачні. Хоча вона ще має зуби! У нас бабця унікальна. Приїхала з Америки її донька, Оксана. Доньці вже 76 років. Вона також гарно виглядає. Має мамині гени. Ми сядемо з Оксаною, вже все зробимо, помиємо її, і так на неї дивимося. Я завжди фотографію їм роблю. Вони дуже подібні. І я кажу: «Оксано, нашу бабу якби вбрати як американську пенсіонерку, зробити їй фрезуру, капельку макіяжу, вона у нас артистка!» (усміхається. — Авт.). Вона — вольова жінка, з характером. Ніколи не бачила, щоб вона плакала. Навіть тоді, коли поховала дітей, не плакала. Ніколи не згадує померлих родичів. Я її часом питаю, чи їй сестра не сниться? «Ніхто мені не сниться», — відмахується.
… А на 100-річня родина спекла для довгожительки фруктовий торт — бісквіт з ягодами!
P. S. Львівська міська рада пообіцяла виділити для довгожительки 5 тисяч грн.
По материалам: Высокий Замок