А соцмережі «гудуть» коментарями… 
Ну, нарешті, дочекалися. У Львові відкрили пам’ятник, якого нашому місту «конче бракувало» — на вулиці Маланюка «оселився» Франц Ксавер Моцарт, молодший син всесвітньо відомого композитора.
Ще задовго до його встановлення точилися бурхливі дискусії стосовно доцільності встановлення цього пам’ятника. І попри те, що митці Львова не схвалювали думки мера міста Андрія Садового і членів виконавчого комітету, які одноголосно проголосували за встановлення не просто пам’ятника Ф. К. Моцарту, а саме такого, якого їм подали ініціатори з LvivMozArt, скульптуру таки відкрили. Не було проведено жодних конкурсів на кращу роботу, не було жодних голосувань, чому саме Моцарту-молодшому конче треба встановити пам’ятник, а не, до прикладу, Станіславу Людкевичу, чи Мирославу Скорику.
І тут посипалися фейсбучні коментарі. Знаю, що папір, як кажуть, все витримає, але не буду описувати тих нецензурних коментарів, які деякі дописувачі залишили на своїх сторінках і під матеріалами журналістів про роботу австрійського скульптора Себастьяна Швайкерта.
Думаю, самому Францу Ксаверу це явно б не сподобалося. Подам тільки деякі «пристойні»: «Сатана», «Пудель», «Артамон», «Потвора — за формою. За змістом — інтернаціонал. А де пам'ятники українським композиторам Львова: Філарету та Миколі Колессам, Анатолію Вахнянину, Богдану Веселовському, Анатолію Кос-Анатольському, Мирославу Скорику», «Добре, що встановили пам’ятник сатані. Хто на кого молиться», «Чим Маланюк заслужив на таку гидоту на „своїй“ площі?!»…
Так думають львів’яни, хоча можна знайти й хвалебні оди новопредставленій скульптурі.
Свою думку щодо встановлення пам’ятника висловив професор, доктор мистецтвознавства, член міжнародної асоціації критиків мистецтва АСІА Орест Голубець: «Можу стверджувати, що загальна кількість розмов довкола пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту у Львові вже в десятки разів перевищує мистецькі вартості самого пам'ятника. Складається враження, що метою автора була своєрідна провокація — породження ажіотажних дискусій, які самі по собі мали б створити своєрідний нематеріальний твір, постмодерну культурно-мистецьку подію.
З’явилися коментарі автора — відповіді на зауваження до його проекту. У них у великому словесному потоці бажане видається за дійсне, адже художня форма твору не дає глядачеві можливості зрозуміти «багатий» зміст, який у неї немовби вкладався (можна хіба що встановити біля скульптури велику таблицю з текстом-поясненням).
У коментарях журналістів та пересічних глядачів пропонованого проєкту зустрічаємо дивне твердження, що пам'ятник виконаний у «сучасному стилі». А це взагалі про що?
У мистецтвознавчій теорії поняття «сучасний стиль» не існує. Постмодернізм передбачає змішування стилів, їх вільні інтерпретації, але не створює єдиного сучасного стилю.
У безконечному збуренні емоцій виникають асоціації колективної шизофренії, породженої не лише автором пам'ятника, а насамперед тими, хто приймав рішення про можливість його встановлення. І тут варто згадати про ще один важливий момент. Чи є підстави стверджувати, що автор пам'ятника має багатий досвід створення публічної скульптури і є визнаним у світі фахівцем? То чому саме його пропозицію треба було реалізовувати у нашому місті?".
Не може змиритися з тим, що цей пам’ятник взагалі з’явився у нашому місті та ще й на площі поблизу філармонії головний художник міста Львова Володимир Сколоздра. «Площа розташована поблизу філармонії, готелю „Шопен“, від неї також відходить вулиця Ференца Ліста. Взагалі є ідея переназвати цей простір іменем Музики. Як таке може бути?!».
Чи потрібен пам'ятник Моцарту у Львові? За словами Володимира Сколоздри, «категорично — ні!». «Єдиним виходом із ситуації було б оголошення міжнародного конкурсу на кращий пам'ятник Ф. К. Моцарту у Львові! І конкурс треба було проводити і на місце, і на пам'ятник! І журі повинно було бути теж міжнародне, а не А. Садовий і члени його виконавчого комітету!».
— Я про це не просто говорив, а стукав в усі двері, бо не міг з цим погодитися, — каже пан Володимир. — Але мене ніхто не слухав. Я і надалі дотримуюся цієї думки. А якщо вже цей пам’ятник є, його можна було встановити, до прикладу, у подвір'ї Палацу Потоцьких на вулиці Коперника. Пам’ятник буде логічно сприйматися і як експонат музею просто неба, і як об'єкт фестивалю LvivMozArt, бо саме тут стартують ці фестивалі і Палац Потоцьких є основною локацією їх проведення. Окрім того, у вечірню пору доби ворота музею зачиняються і територія стає закритою, що убезпечить пам’ятник від можливих актів вандалізму.
Інший варіант — сквер біля Музею Ідей на вулиці Валовій, 18. Тут він теж буде логічно сприйматися і як експонат музею і тому, що поруч у цій же будівлі знаходиться факультет культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Біля Музею Ідей є місце з естрадою, у якому проводяться кінофестивалі і це місце може стати ще й перспективною локацією фестивалів класичної музики LvivMozArt. Або ж майданчик перед костелом святої Марїї Магдалини. Колишній костел на сьогодні є Будиинком органної та камерної муузики і у ньому можуть відбуватися концерти класичної музики фестивалю LvivMozArt. Або ж перед Палацом Баворовських, що біля костелу Святої Марії Магдалени і у якому Ф. К. Моцарт вчив музиці дітей графа Баворовського і давав концерти.
Але пам’ятник, попри все, таки встановили і відкрили там, де собі запланували. На жаль, до фахівців не прислухалися ані ініціатори із LvivMozArt, ані міська рада. То, на думку Володимира Сколоздри стає зрозуміло, що річ не у Ф. К. Моцарті, а у знищенні пам'яті Євгена Маланюка.
Пан Володимир радить тим, хто не знає, що для Львова зробив Євген Маланюк, заглянути в історичні документи. Маланюк в умовах бездержавності все життя — і на фронтах Першої світової, і в польському полоні, і в таборах для інтернованих захисників УНР, і на еміграції, і своєю творчістю боровся за волю і незалежність України. А Ф. К. Моцарт все життя за високу оплату у різних містечках Галичини та у Львові давав лекції та навчав музики дітей графів та шамбелянів, давав концерти для гостей поміщиків (теперішньою мовою грав на корпоративах) і подорожував Україною з концертами. То хто ж зробив більше для України: геніальний поет — борець та мученик, що все життя поклав на вівтар України, чи геніальний композитор — музик, що в своє задоволення грав — забавляв графів і поміщиків, отримуючи за це велику платню?
«Для кожного свідомого українця відповідь проста і однозначна — Євген Маланюк! — каже пан Володимир. — І саме тому не маємо права допустити перейменування площі Євгена Маланюка на площу Музики! Не маємо права, навіть якби нам доморощені „продвинуті“ патріоти пропонували перейменувати згадану площу на площу Поезії (бо ж можуть вдатися і до таких хитрощів, щоб знищити пам'ять про Євгена Маланюка)».
А тим часом…
«Реквієм Моцарта» — твір Вольфганга Моцарта виконували у Соборі святого Юра, а диригував оркестром його молодший син. На таблиці, що висить на стіні Собору святого Юра також вказано, що «Ф.-К. Моцарт, молодший син великого композитора, жив і творив у Львові з 1808 до 1838 року». Присутність у Львові Ф.-К. Моцарта вже вшанована.
Читайте також: У Львові встановили пам’ятник сину Моцарта
По материалам: Высокий Замок