В Ужгороді можна торкнутися статуї Свободи й сфотографуватися із затятим селфіманом 
Найменший обласний центр України, розташований у передгір’ї Карпат. Місто ароматної кави, креативних ресторанів, старовинної архітектури й мініскульптур у бронзі… Це Ужгород — місто, через яке протікає річка Уж. Улітку річка міліє, вода там нижче колін, вкрита водоростями й річковими рослинами. А увечері жителів і гостей Ужгорода розважають своїм хором… жаби. Це додає Ужгороду шарму. Не у кожному обласному центрі почуєш квакання жабок…
Перші враження від Ужгорода я отримала у міській маршрутці, якою їхала із залізничного вокзалу до готелю. Як і застерігав мій приятель, журналіст Павло Білецький, їхати в ужгородських маршрутках — ще те випробування! Єдиний плюс — їздять частіше, ніж у Львові, не доводиться довго чекати на зупинці. Хоча салони маршруток не надто заповнені пасажирами, але кондиціонери не працюють, тож усередині спекотно, як у сауні… Зате ціна за проїзд нижча, ніж у Львові — сім гривень за поїздку. Таксі в Ужгороді теж не за усі гроші. У середньому чек за поїздку — до ста гривень.
«Спа» було моїм останнім неприємним враженням від Ужгорода. При вході в готель, куди я заселилася, гостей зустрічає бронзова скульптура чоловіка, який робить мобільним телефоном селфі. Фотографуюся на згадку, і гайда заселятися. Мені пощастило мешкати у єдиному українському готелі у стилі поп-арт. Там, наприклад, можна поселитися у номер, присвячений голлівудській зірці Мерилін Монро. На стіні — 3D-портрет Монро, а пити каву й читати газету можна на дивані у формі її великих червоних губ…
Бути в Ужгороді і не спробувати закарпатського бограчу — змарнований час. У готелі нашій туристичній групі порадили колоритний етноресторан «Деца у нотаря» (сто грамів у нотаріуса). Наш таксист Дмитро пообіцяв, що у «Деці» ми «помремо від сміху». «Це не ресторан, це смачний музей, — казав водій. — На кожному кроці стільки смішних написів і експонатів… Навіть у туалеті вам буде смішно!».
Читайте також: Колоритне Закарпаття: мадярські села, контрабанда, кухня, сакури. Новий випуск проєкту «Балючі теми» (відео)
«Дурні до нас не ходять, їм тут нудно» — це один з написів при вході. Якщо вірити табличці, заклад розташований на Площі тверезого туриста… Вражає сатиричний цвинтар, де спочивають, зокрема, «Мрії новорічної ночі 2014, 2015, 2017 років», «Правдивий журналіст», «Пес Децик», «Обіцянки Азарова про життя, яке пАкращується», а також усім відоме гасло «Ці руки нічого не крали»…
Середній чек вечері в «Деці у нотаря» — 200−300 гривень (разом із місцевим вином). Бограч — 65 гривень, м’ясо з сиром і помідорами — 90 грн, жаб’ячі стегенця, смажені у клярі, — 200 грн за порцію, рис по-мадярськи (з червоною паприкою) — 25 грн.
Читайте також: Ленін-спайдермен, цвинтар надій та Вакарчук як найвідоміший закарпатець
Ужгород славиться мініскульптурами. Мініатюрні монументи тут почали з’являтися шість років тому завдяки скульптору Михайлові Колодку. Такі відомі скульптурки, як Миколайчик, Свободка, Джон Лорд, Ференц Ліст, пароплав «Карпатія», Бравий солдат Швейк, Вузлик Кротона, Розбійник Шугай, Малий Уж, не можуть залишитися поза увагою туриста. Журналістка «ВЗ» власноруч доторкнулася до ужгородської статуї Свободи, яка примостилася на перилах набережної.
У центрі Ужгорода — найдовша у Європі липова алея протяжністю два кілометри, з трьома сотнями дерев. Липи понад століття тому висадили чеські ботаніки. На початку алеї — ясен Масарика, весь оповитий плющем. Цьому дереву вже понад сто років.
Увечері у кафешках на набережній Ужгорода туристів стільки, що ніде яблуку впасти. Вуличні музиканти забавляють усіх до глибокої ночі… На одній із вуличок побачила різнокольорові парасольки, які висять у повітрі, — як у Львові біля палацу Потоцьких. Таку атракцію у міста Лева перейняла не лише Одеса, а й Ужгород.
Сподобалася площа Театральна — центральна площа міста, з якої можна потрапити у будь-яку точку Ужгорода. Тут починається пасаж, розташований ляльковий театр і мінісцена. Неподалік — унікальна хасидська синагога, побудована у неомавританському стилі. По сусідству — діюча дитяча залізниця.
По материалам: Высокий Замок