У Раймісті колишнього Рожищенського району Волині – скандал. На одній з хат з’явилися плакати з лайливими написами 
«Самозванцем», «нелюдом» та «падлом» на все село обізвали… вчителя. Той досі ні з ким конфліктів не мав, а тепер змушений терпіти неймовірне приниження. За що і від кого так перепало чоловікові на схилі літ?
Ось такою спаплюженою стоїть батьківська хата Андросюків. Гарно пофарбована, з українським прапором, що розвівається над дахом, — але з гнівними плакатами на стінах, що звернені до сусіда. Читати гидко, а це бачать і дорослі, і діти… «Дурак? Ти тут ніхто», «Ти вс*аний пасічник», «Ти нелюд, я тобі дам», «Здоров, придурок», «Ти самозванець», «Падло, смердиш падлом, я не маю чим дихати»… Вказано прізвище, до кого адресоване звернення. А головне звинувачення вивішено на комині: «Злодій, заберись з краденої землі».
Хатина, що стала епіцентром сільських балачок, виявилася зачиненою. Тож ми почали розпитувати про конфлікт у селян, що саме проходили повз. Жіночки кількома словами обмовилися, що чоловік, який ті «білборди» сотворив, тут не живе. І загалом, його батьки склали заповіт не на нього, а на одну із сестер, тож він тут по закону не хазяїн. Чого раптом Микола Андросюк розійшовся, коментувати не стали, але на хату сусіда, з яким у нього виник конфлікт, вказали.
За парканом — добротний дім Радчуків. Його господар Володимир зустрів журналістів теж не надто привітно. Каже, втомився від тих образ, що «кричать» у його бік із сусіднього будинку, й говорити про них не хоче. Але слово за слово… Розповів, що ті плакати з’явилися недавно, а до того лайливими словами були обписані стіни.
— То вже тягнеться з чотири роки. Чотири рази хата була обписана, довелося перефарбовувати, — із образою каже Володимир Якович. — Я фотографії маю (показує. — Авт.), з ними до юристів, у поліцію звертався. Але що з того?
— То що за сварка вийшла? — випитую.
— Раніше у тій хаті були батьки Миколи. По-сусідськи жили ми добре, ніколи ні за що не сварилися. Як старий Самійло відбив межу кілочками, так ми по тому й городилися. А тепер син каже, що я у них якусь землю забрав. Яку? У них все приватизовано, а у мене — ні! То що я міг вкрасти? — дивується і показує той клаптик, за який начебто зчинився шум-гам.
Мова про якісь кілька метрів. Видно, що раніше на тій землі був квітник. Володимир Радчук, розповідаючи, як сусід порізав огорожу, знищив виноград та почав на його території встановлювати свої порядки, тільки рукою махнув. Мовляв, марна то справа — нерви свої витрачати.
— Я з ним конфлікту не маю, — каже сердито. — У проєкті вказано, де межа, то хай в суд іде, як впевнений, що правий. А що ти мене паплюжиш? Та в нього вже все кругом у скандалі, від нього почала родина відмовлятися.
У Миколи Андросюка є ще дві сестри та троє братів. Один з них, Володимир, живе у Раймісті. Поцікавились у нього: то хто ж у батьківській хаті хазяїн і за що така моральна помста сусідам?
— Я при батьках жив до їхньої смерті, — розповідає чоловік. — Сусід наш, учитель, — хороша людина. Ніколи ніяких сварок ні за що не було. Батьки давно повмирали, а хату заповіли сестрі Тані, яка живе у сусідньому селі. То вона по закону є власницею. А фактично хазяйнує Коля.
Мені батько так казав: як буде хто в хаті жити, пусти, а як ні — продай, — згадує Тетяна Глинюк. — Ми не продавали. Бо один наш брат, що в Афгані служив, туди переїхав. А Коля його вигнав…
— Уявіть, ні хата, ні земля не його. А він взяв і повикидав звідти усі братові речі, навіть холодильник на дорогу висунув. Я вступився. А Коля взяв лопату і вдарив мене. То тепер я з ним навіть не говорю. Ну як так можна? Ні встиду, ні совісті не має. Поводиться як паршивий кіт: пустили в хату — виліз на стіл і напаскудив. Я йому казав, що такого, як він робить, у Волинські області ще не було! А може, й у всій Україні.
А сестра Тетяна додає:
— Позорище! Просила вже Колю не раз, щоб вибрався з батьківської хати. Бо де ж таке нам всім сміховисько зробити? Сил більше нема… А перед сусідом соромно.
***
Пізніше стало відомо, що лайливі плакати з хати прибрали. Чи надовго — хтозна. Але хоч з цієї маленької перемоги Володимир Радчук тішиться.
По материалам: Высокий Замок