Євген ДИКИЙ: «Путінг» по-краматорськи та чуйка на палєво

Уряд зовсім не поспішає брати на себе таку відповідальність, оглядаючись трохи вгору по вулиці, на Банкову – де теж політичної волі вистачає лише на балачки про "собачі буди", але не на прямий наказ "Фас!" поліції чи Гвардії…

Ну от ні фіга нема у НИХ чуйки на палєво. Ні на гріш мідний нема.

А у мене є. Чуйка – вона тойво, ніби і не раціональна. От ніби і "нішо нє прєдвєщає…" - а вона всьо шкряб-шкряб, шелесь-шелесь: "ой шось воно буде… ой же ж скоро буде…"

Моя чуйка гартована совком, його неждано-стрімким розвалом, веселими непередбачуваними дев’яностими. Потому вона разом з хазяїном була на "помаранчевій", на крайньому (поки що) Майдані, та вижила на війні гарячим та так само мало передбачуваним літом 14-го.

Тому я маю звичку трохи до неї дослухатись, попри відсутність у неї аналітичного апарату та твердих доказів. А от ЇМ, тим шо дивляться на світ з лімузінів, такої чуйки не було де взяти – трохи інший анамнез.

Здавалося б, пережили клоунський "тарифний майдан", якого незнамо чому так боялись на Банковій (моя чуйка тоді навіть не поворухнулась – за кілометр було видно, що це не те що не революція чи бунт, це навіть не безлад, так, дитячі забавки в межах виділеного спонсорами бюджету…). Навіть ЮВТ вже ніби від дострокових виборів відхрещується, хоч ця і збреше – недорого візьме...

Все ніби спокійно та мирно у "данському князівстві", ну хіба поодинокі "шатуни" човника похитують всякими блокадами, але ж вони всі буди собачої збудувати не здатні… "В Багдаді всьо спакойно", карочє. А от чуйка тойво, ворушиться…

Ворушиться чуйка, бо на суд над Насіровим, який сам по собі нічим доленосним не є, тим більше поки йдеться взагалі лише про процесуальні питання, ніяк не дотичні до майбутнього засудження чи виправдання підсудного – наразі на кону "аж" пара місяців його утримання під вартою, - так от, на такий ні фіга не доленосний "судок" понабігли раптом сотні людей.

Понабігли самі, неорганізовано, як крайній раз збігались хіба під ВР проти "автономії ЛДНР", та й то, там контингент був значно менш різноманітний та менш впливовий. Понабігли не ті, хто весь час вештається з мітингу на петинг та назад, не проплачені професійні "майдауни", не "юнаки з палаючими очима".

Прийшли ті, хто після Майдану жодного разу не виходив на вулицю – бо має роботу, бізнес, має мало дурного часу та взагалі не схильний підриватись без дуже вагомої мотивації. Ті, хто не одну собачу буду за життя збудував, і далі будує, попри всю економічну політику уряду.

Ворушиться чуйка, бо спершу несерйозна та замовна блокада ОРДЛО раптом затягнулась, та переросла у серйозний іспит для всіх – перевірку, для кого у нас в країні йде війна за незалежність, а для кого є якесь "непорозуміння на Сході", котре інколи заважає серйозним людям робити серйозний бізнес, а решту часу навпаки, допомагає тримати в руках "шатунів", бо ж воно той-то як його, "Путінпрідьоть".

Бо кумедну аматорську блокаду раптом виявилось нікому розблокувати. Грізний та войовничий міністр, який технічно має змогу "запакувати" всіх блокадників менш ніж за годину, раптом почав вимагати прямої вказівки на рівні не менше Постанови Уряду про те, що він направду не те що має право, а просто за законом зобов’язаний був зробити у перший же день.

А Уряд зовсім не поспішає брати на себе таку відповідальність, оглядаючись трохи вгору по вулиці, на Банкову – де теж політичної волі вистачає лише на балачки про "собачі буди", але не на прямий наказ "Фас!" поліції чи Гвардії…

Моя чуйка добре знає, коли так бува. Це вірна ознака, що влада чудово розуміє, на чиєму боці насправді правда, і яку позицію займе суспільство, якщо питання поставити руба. Купка вар’ятів на рейках раптово виступили в ролі того маленького хлопчика, який вголос сказав про деяку недоодягнутість короля.

І справа тепер вже не у хлопчикові – його можна висікти різками, але на королеві від цього не з’являться сяючі шати, і всі дорослі вже не зможуть "розбачити" його голої дупи – як ми всі вже не в змозі забути ні про 3 роки та 10 мільярдів грн, витрачених на "диверсифікацію поставок вугілля", ні про подвоєну вартість для бюджету вугілля з ОРДЛО, ні про те, що Україна минулого року вийшла на перше місце серед продавців військової техніки до РФ (привіт депутату ВР Богуслаєву!..), за той самий час коли кількасот наших хлопців склали голови, тримаючи лінію окопів між нами та орками…

Ми бачили все це, і тому моя чуйка не здивована відсутністю черги на нагороду за розблокування – навіть вони, у своїй клептократичній сліпоті, цього разу відчули таки щось, і замислились над тим, кого ж потім зроблять "крайнім", і чи встигне цей "крайній" доїхати до Борисполя – бо Феофанія тут вже точно не рятуватиме…

Ну а коли "Перший" раптово поперся шукати собі опору поміж харківського пролетарьяту, та заспівав там про "собачу буду", моя чуйка навіть трохи розслабилась – бо впевненість завжди дає спокій, навіть коли це впевненість у скорому приході повної дупи…

Я знаю цю стару як світ пісню про "трударів, які своєю працею створюють, і попри труднощі лояльні владі", і про протиставлених ним "тунеядців – бунтівників", я чув це ще в часи совкових "інтердвіженій", "рабочих фронтов", "комсомольських дружин" та всіх інших комуняцьких хунвейбінів, їх завжди мобілізовували на мордобій незгодних саме під таку риторику ситих керівних мудаків, від Андропова до Януковича з його "обуреними шахтарями"…

Так само я добре знаю, чим всі такі "звернення до народу" завершувались – спершу розбитими радісним "пролетарьятом" головами "нероб, тунеядців та нетрудового елементу", а потім – барикадами та спаленими танками режиму…

Ну а "путінг" у Краматорську розставив всі крапки на "і". Тут все вже було остаточно довершено та "канонічно" - зігнаний прямо зі зміни "пролетарьят, який постраждав від блокади", ситі пики власників цього пролетарьяту, ряжені клоуни, невідомо нащо одягнуті у камуфляж посеред мирного міста, та головне – заклики "від імені простого трудового народу" до влади, вимоги "застосувати силу", "навести порядок", "пріжать к ногтю"… "Группа рядових удавов із провінціі желаєт.." ( (с) Фазіль Іскандер).

Витримана вся та "етика та естетика", після якої у нормального громадянина спрацьовує суто естетичний запобіжник, і елементарний смак та мораль не дозволяють ні за які резони стати по один бік з "рядовими удавами із провінціі" та їхніми поводирями - це вже за межею толерантності, за "червоною лінією", яку переходити не можна.

Для тих, хто пам’ятає совок та нашу нещодавню історію, все це вже пройдено – перепройдено, від "трудовий народ засуджує екстремістів з так званого "Народного Руху", які намагаються штучно відірвати Україну від братньої Росії, і вимагає від Президента СРСР ввести військовий стан та застосувати армію для знешкодження бандерівських бандитів", до "наколотих апельсинів".

Шкода, що у нинішніх така коротка пам'ять, що воліють все те саме вигребти на власному досвіді…

Шкода не так їх – що заслужили, то і матимуть у підсумку, це їхній вибір, - як країну та тих нормальних людей, яким доведеться полягти у нових нікому не потрібних братовбивчих боях – так, ніби нам мало війни із агресором…

Але ж у тому зокрема і проблема, що війна із агресором є не у всіх, у "заблокованого пролетарьяту", точніше у його рабовласників, на часі інші питання та інші вороги…

Автор цих рядків – доросла людина, з освітою та професією, нерядовою посадою, цікавою та перспективною роботою, зрештою, з інвалідністю після літа 14-го та дитиною, яку треба виростити. Жагу адреналіну та юнацький потяг до революцій я задовільнив ще тоді, коли чимало молодих учасників нашого поки що крайнього Майдану ще не народились, так само і з цікавістю до військових "пригод".

Мені дуже не хочеться відмовлятись від свого розсудливого та виваженого "порохоботства", і не так через його комфортність, як через низку неприємних, проте об’єктивних реалій – від реальності описаного в "шатуні" (я не про сам цей фальшивий документик, а про ті цілком реальні дії РФ, на якому він базується) до відсутності на сьогодні реальної альтернативи як персонально "однотурово-всенародному", так само і цій владі в цілому (ЮВТ та "вилоносців" із "самонеміччю" не пропонувати, перше вже "хавали", це ще гірше за ПОПа за всіма показниками і набагато підконтрольніше Кремлю, друге-третє – щонайменше несерйозно…). Але…

Але наближається та межа, за якою раціональні міркування відступають перед моральними імперативами, той стан, при якому йдеш на Майдан не тому що хочеш, і не тому що віриш у перемогу – а тому що не маєш права не піти.

Межа, за якою якісно змінюється склад революціонерів – ними стають всі ті, хто направду ніяких революцій не хоче, і віддав би дуже багато за заміну їх спокійними поступовими еволюціями.

Межа, коли на заміну вічно невдоволеним "професійним жопозиціонерам", вічним мітингарям, необлаштованим після війни "майдаунам" та "аватарам", юнакам з нормальною віковою гормонально-протестною мотивацією, на барикади приходять серйозні успішні в житті підстаркуваті мужики – приходять через велику нехіть, тому що їм не залишили вибору.

Межа, за якою революціонерами стають закоренілі легітимісти – бо бачать, що до верховенства права ближче на барикадах, аніж у залах куплених згори донизу судів (привіт розблокованим рахункам Януковича, звільненим "діамантовим прокурорам", "перманентно замінованому" Солом’янському суду…).

Я бачив таку зміну "революційного контингенту" під час першого штурму Майдану, а далі на Груші впродовж січня 14-го. Саме після неї дитячий Євромайданчик перетворився на Революцію Гідності. І зараз під Соломянським судом я спостерігаю перші ознаки тої самої трансформації.

Точку неповернення ще не перейдено. Ми балансуємо в точці біфуркації, і влада ще має шанс відвернути революційний сценарій, давши хід швидким, але керованим еволюційним змінам. Революція не є самоціллю, ми прагнемо реформ – і значно краще, якщо вони відбудуться в мирний та легітимний спосіб, хай навіть і ціною безкарності частини керівних потвор, збереження частини награбованих капіталів тощо. Шанс ще не втрачено – але з кожним днем він все меншає. Сьогоднішнє видиме затишшя – подібне на осінь 13-го. Ось-ось щось станеться, і тоді вже зупинити стрімкий перебіг подій не зможе ніхто.

Принаймні, така от у мене чуйка…

Обозреватель

реклама
comments powered by HyperComments
Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Я НАБУ і САП не заздрю

Найближчі місяці два Ляшко і всі до єдиного члена його фракціі розкажуть і про продажнє НАБУ, і про кругломордих із САП, і про бобровника та макуху на викликом, і про замовлення з Банкової.

Мирослав ГАЙ: Нам тут болить: чому Лоліта та інші пхаються в Україну?

Про російських артистів, які не отримують дозвіл на візити в Україну.

Роман КУЛИК: Про малоросів поміж нас

Чим далі - тим менше ілюзій. Щоб перемогти у цій війні - недостатньо просто перебити n-нну кількість росіян і колаборантів. Бо куди не кинь - на одного чудового українця - кілька ментальних малоросів.

Микола ВОРОБЬОВ: Блеф Північної Кореї

Аби зупинити КНДР, Сполучені Штати можуть ще більше збільшити санкції проти Північної Кореї. Вони можуть ввести повне ембарго, в тому числі не тільки з боку заходу, але і з боку Китаю і інших країн.

Сергій ГАЙДУК: «Потоплені амбіції» України як морської держави

Аналіз морської політики України з точки зору права, національних інтересів, геополітики, історії, статистики приводить до висновку, який нажаль, є невтішним – системної морської політики в Україні не існує, є лише її імітація.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Сім міхів горіхів

Трампу треба довбати Північну Корею, це хоч якось потягне час перед новими проблемами, яких буде все більше і більше.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Про силу, правду і голоту

Ми прагнули правди - і дізналися її: "переможці" перерозподілу власності 1990-х-2000-х зберігають мільярди вдома у ВКВ, коштовних металах, предметах розкошу та іконах.

Оксана Забужко: Сьогодні не потрібно бомбити міста, досить розбомбити мізки

Письменниця закликала відмовитися від сталінського мема "хто залишився на окупованій території, той ворог".

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Про цинічність світу

Деяким членам місій треба менше фокаткатись із сепарами, випивати в луганських барах. Називати речі своїми іменами: окупанта -- окупантом, війну -- війною. Тоді і свої на мінах не підриватимуться.

Тимчук: Першими на місце вибуху авто ОБСЄ прибули журналісти Russia Today

Після підриву авто місії ОБСЄ на Луганщині біля населеного пункту Пришиб першими на місце трагедії прибули російські журналісти-пропагандисти.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Динозаври «совка» приречені на вимирання

Словом, той хто дивиться телеканал ІНТЕР і читає газету "Сєгодня" і журнал "ВІВА" приречений на деградацію і вимирання.

Лариса ВОЛОШИНА: Чому україномовні українці мають виправдовуватися?

Російськомовні, що не відчувають жодної мовної дискримінації в Україні, захисники мовних прав, якщо їх справді цікавлять права, повинні були б прислухатися до аргументів протилежної сторони, спробувати вникнути і зрозуміти, як україномовному українцеві живеться в сучасній Україні.

Віталій ПОРТНІКОВ: Торжество насильників: урок операції «Вісла»

Насильницькі акції завжди призводять виключно до торжества лише ґвалтівників та до поразки не тільки жертв насильства, а й тих, хто аплодує їм.

Ярослав ГРИЦАК: Як українці переховували євреїв

Переховувати євреїв було небезпечно, за це німці страчували. Не лише того, хто переховував, а й усю родину.

Андрій КЛИМЕНКО: «Новації» туризму у Криму

Зростання туристичного потоку в Крим з РФ надалі не буде. Чому не буде? – Тому що знов відкрили тури в Туреччину, в Єгипет. Бо в Криму постійно йдуть військові навчання.

Ігор СЕМИВОЛОС: Вперше українцем відчув себе у Москві

Мову я вчив в Москві, в Українському Молодіжному клубі, і повертаючись на канікули додому, говорив українською з усіма. І коли на питання, - ти откуда приєхал?, я відповідав, що з Москви, у людей виникав когнітивний дисонанс.

Ігор СЕМИВОЛОС: Туреччина не єдина країна, яка намагається сконцентрувати владу в одних руках

У сучасному світі Туреччина не єдина країна, яка страждає на фантомні імперські болі і очевидно не перша у намаганні сконцентрувати владу в одних руках. 

Богдан ЯРЕМЕНКО: Про скрипчині слова

Не розповідайте мені. Я знаю, що таке жити в гетто.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Свідоме зусилля

Спостерігаю, що багато хто з російськомовних корінних киян після Майдана перейшли на українську мову свідомо. Нехай поміж собою вони спілкуються російською, але коли виходять в публічний простір, говорять українською, маркуючи себе як українців.

Мирослав ГАЙ: Ви забули, що у країні війна?

Дуже часто навчання у РФ є прикриттям для перекидання великої кількості бойової техніки та особового складу.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Навіщо терористам «ЛНР» 15-річні дівчата-снайпери

Окремий курс навчання проходить так званий снайперський підрозділ, який налічує до двадцяти "курсантів". За інформацією місцевих джерел ГІ "Права Справа", серед "курсантів" снайперського підрозділу є жінки.

Юрій ВИННИЧУК: Не прикидайтеся ідіотами більшими, ніж ви є

У нас нардепи - ґетто, судді і прокурори - ґетто, митники і податківці - ґетто, олігархи взагалі недосяжне ґетто. І усі ці ґетта з нами ж не перетинаються в побутовому житті.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: По НАБУ-Мартиненку

Крупну рибу знайшли під приводом, що Мартиненко збирався тікати. Насправді аби він хотів дременути за прикладом Чауса, Онищенка, беркутівців, які днями кордон пішака переходили аби поскоріше потрапити до Росіі -- то давно б уже поїхав.

Петро ОЛЕЩУК: Росія буде забороняти релігії, викреслювати зі списку народи, переслідувати

Держава приділяє велику увагу релігійним питанням, та намагається використовувати релігію як інструмент політичного впливу, що протиставляє неототалітаризм "класичному модерному" тоталітаризму Німеччини або СРСР Сталіна.

Антон САНЧЕНКО: Канали залюбки покажуть будь-які співочі труси з Росії, але й досі існує заборона проти вертепів та Скрипки

Олег Скрипка вже доволі давно проводить не тільки літню, але й різдвяну Країну мрій, центральною подією якої, окрім концертів самого ВВ на морозі, зазвичай буває Зірковий вертеп.

Антон САНЧЕНКО: Радянський Союз таки був країною переможного двоєдумства

Крах системи якраз і пов'язаний з тим, що молоді набридло, що слова розходяться з ділом.

Андрій ШВЕЦЬ: Йшов четвертий рік війни

Сьогодні спостерігав показову картину, яка не лишила мене байдужим і я вирішив, що про це варто говорити.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Деяким публічним особам треба відкривати рота лише під фонограму

Кесарю кесареве, а українському шоумену максимум торгувати хліборізкою на якомусь сопливому талант-шоу чи фігурувати в хроніках таблоїду.

Анатолій КРАВЧУК: Дещо про новітню Україну

Як можна було звільнити з під варти підозрюваних у вбивствах на Майдані колишніх беркутівців, які відразу після мудрого судового рішення й чкурнули до Росії-матінки, що наразі є надійним притулком для усіх українських злочинців будь якого рівня.

Роман КУЛИК: Суд, який задовольнить всіх українців

Навіть якби суд затвердив заходи проти РФ по припиненню фінансування терористів - це рішення не перекрило б канали підтримки і оснащення ордільських бойовиків. 

Bloomberg: Справжній план Путіна: відділити Донбас і забрати собі

Двоє західних дипломатів у Москві розповіли виданню, що стратегія Путіна полягає в зміцненні важелів впливу для посилення контролю Кремля над Донбасом в короткі терміни.

Сергій МАРЧЕНКО: Основним гальмом, що стримує українську економіку є не корупція, а саме відсутність довіри

Закони не допоможуть повернути довіру – лише кропітка праця над собою і своїм оточенням. Її дуже легко втратити, а повертати доведеться роками.

Петро ОЛЕЩУК: Радбез ООН не зобов'язаний забезпечувати виконання рішень суду

Якщо навіть Україна виграє справу проти Росії, і Росія рішення не виконає, то єдине, що нам залишиться - звертатися до Радбезу ООН, де у Росії є право вето.

Петро ОЛЕЩУК: Якщо є суди, і є країни, де їх рішення чогось значать - до них не зайвим є звертатися

У українського уряду в питанні відстоювання територіальної цілісності та суверенітету України особисто я бачу типову "роботу на папку".

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Краще б суд ООН зробив втик Росії за фінансування тероризму на Донбасі

Ми роками наївно сподівалися на справедливість в Гаазі. Але справедливості насправді ніколи немає у чистому вигляді.

Анатолій КРАВЧУК: Як сепарські хакери документи з АТО викрадали

"Доповідь про факту" – проблема двомовності. Російською – по факту, українською – про факт, а російський ватник, який попав на напрямок інформаційної війни з українськими вчорашніми братами пише щось середнє, от і виходить оте – про факту.

Ігор СЕМИВОЛОС: Ердоган програв ключові міста та райони

Він програв ключові міста та райони, важливі з точки зору політичного розвитку, і це доволі тривожний сигнал.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Є сенс повчитися смислам, а не формам

У Британії відшліфована століттями виборча система. Є торі, а є віги. Є консерватори і є лейбористи. Там нема сюрпризів в стилі - Радикали, Юля і Опоблок беруть перші місця.

Денис КАЗАНСЬКИЙ: Так починалася «боротьба мирних шахтарів проти кривавих карателів»

Ті самі люди, які в божевільному екстазі вигукували образи та закликали вбити беззбройну людину потім щиро обурювалися - "чому ці фашисти почали АТО?"...

Анатолій КРАВЧУК: Не для виши*ати

Якогось бовдура взяти на хабарі аж у 100 баксів і приписати відразу 500, ну щоб по телевізору гарненько виглядало, а потім зазвичай розвалити цю справу ще на стадії оголошення підозри "лютому хабарнику", і навіть її до суду не довести – це так, це по нашому.

Ярослав ГРИЦАК: Україна балансує між другим і третім світом

Росію кваліфікують як одне з головних джерел нестабільності у світі. Історично, вона не одна така. За Буша-молодшого роль spoiler state виконували США. Та й до нього інші американські президенти не цуралися підтримувати негідників.

Віталій ПОРТНІКОВ: «Викрадення Молдови» має стати важливим уроком для України

Прихильників союзу з Москвою аж ніяк не обов’язково буде шукати де-небудь в Партії регіонів – вони знайдуться і серед «демократичних партій», деякі лідери яких вже демонстрували незвичайну гнучкість при пошуку взаєморозуміння з Путіним.

Ігор СЕМИВОЛОС: Про чекістські методи журналістських розслідувань

Генпрокурор згадує про 5921 депутатський запит до Генпрокуратури і можна припустити, що приблизна така ж кількість народних обранців бодай раз відвідувала Генпрокуратуру у цих справах.

Петро ОЛЕЩУК: Більшість політиків - жертви амплуа

Подригавшись на початку терміну, Трамп, очевидно, змушений приміряти на себе роль "президента-республіканця-яструба".

Дмитро СНЄГИРЬОВ: В «ЛНР» випробовують російську техніку

На полігоні "Успенський" проводилися заняття інженерно-саперних підрозділів "народної міліції" самопроголошеної "республіки", в ході яких були задіяні установки розмінування УР-77.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Досить облизувати Чуркіна, як ескімо і називати взірцем адекватності

Коли Саманта Пауер намагалась закрити Чуркіну рота, то він сказав, що вона не мати Тереза і презентує країну з сумнівним послужним списком.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Виліз ще один кумир нації Михаїл Саакашвілі

Саакашвілі міг давати поради, якби не одне але. Абхазія і Осетія. На кордоні яких почепили колючий дріт - і по факту законсервували ситуацію без будь-яких шансів на повернення цих територій до складу Грузії в найближчому часі.

Віктор КАСПРУК: Терористична Росія і КДБістська логіка Путіна

Що вирішує Луб’янка, що вирішує Путін, що вирішує Кремль – дуже важко спрогнозувати наперед. Але можна спрогнозувати одне – це буде виходити за рамки здорового глузду, і логіка кгбістів бачить ситуацію тільки в терористичному вимірі.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Дорн талановитий артист, але як людина фіговий

У нас частина колишніх політиків, публічних осіб (Бондаренко, Олійник), діючих (Шуфрич) не цураються поливати свою державу брудом з російських пропагандистських шоу.

Віктор КАСПРУК: Російська «гра» щодо України затягнулася. Потрібно Росію поставити на місце

Путін визнає і поважає тільки силу. Тому йому потрібно нагадати, що вторгнення до суверенної країни є справою, котра не залишиться безкарною. А за все те, що він робить в Україні, доведеться відповідати.

glavpost.com