Євген ДИКИЙ: «Бізнес-проекту »Україна« прийшов час націоналізації

Хто ми – громадяни своєї країни, чи персонал не нашого бізнес-проекту?

"Вибач, не ображайся, але ж у вас немає країни, Україна – це бізнес-проект" - каже мені дипломат однієї з найбільш дружніх Україні держав, людина, яка допомагала нам на Майдані, а з весни 2014 безперервно допомагає нашій армії – так само безперервно наражаючись на повне ігнорування та відвертий саботаж наших чиновників... Мені соромно дивитись йому у очі, бо нема чого заперечити.

Для мене ця країна існує, вона моя, за неї впродовж останнього століття поклали голови мільйони українців, тисячі вже на моїй пам’яті, за цю країну триває наша війна. Але все це існує лише в моїй голові та головах мільйонів громадян – тільки не на Печерських пагорбах. Там – штаб-квартира бізнес проекту, "корпорації "Україна", і для стороннього спостерігача "Україна" - це саме вони, "корпоративний менеджмент", а не я чи мої побратими.

Це логічно – ми ж при згадці Німеччини чи Франції згадуємо Меркель та Оланда, при слові "Польща" згадуємо заяви їхнього Сейму, і не замислюємось про можливу відмінність їхньої думки від думки якогось пересічного Ганса, Мішеля чи пана Ковальського, чужі країни для нас – це в першу чергу їхні еліти, їхній політикум, ті, кому народи цих країн довірили керування.

Ми судимо про народи по їхнім обранцям – тож нема чого ображатись, коли світ судить про нас по тих, кого обираємо ми. Це – наша проблема, і погляд зі сторони лише підкреслює те, що ми направду знаємо і відчуваємо самі: ми, народ України, існуємо у одній реальності, а менеджмент "корпорації "Україна" - в абсолютно окремій, ніяк не дотичній до нашої.

Блокада ОРДЛО зайвий раз підкреслила це неспівпадіння реальностей, і загострила конфлікт між ними до тої межі, за якою стає зрозумілим: подальше мирне співіснування "у паралельних просторах", які не перетинаються між собою, стає практично неможливим.

Блокада, яка швидше за все почалась цілковито в межах типової гри "корпоративного менеджменту" за перерозподіл сфер впливу та потоків в межах "бізнес – проекту "Україна", несподівано поставила руба питання перед всіма нами: то ж чи існує українська держава?

Хто ми – громадяни своєї країни, чи персонал не нашого бізнес-проекту? Дві альтернативні реальності зіштовхнулись лобами на іржавих рейках Донецької залізниці, зіткнення висвітило значно глибші проблеми, аніж ті, що безпосередньо зав’язані на потоки ахметівського антрациту, і тепер від нас з вами залежить в яку з двох взаємовиключних реальностей повернеться стрілка на залізничному роздоріжжі.

В одній з цих реальностей йде війна, війна на виживання країни, війна з сусідньою тоталітарною державою, яка окупувала шматок нашої території та намагається в різні способи взяти під своє управління всю країну.

В цій реальності залишити окуповані терени та маріонеткові колаборантські "республіки" без можливості качати гроші з бюджету не-окупованої частини країни, та повністю перекласти на Росію утримання мільйонів осіб, які чомусь не бажають виїхати з-під окупації на вільні землі – нормальний хід, який мав бути зроблений ще три роки тому.

Проблеми закриття нерентабельних та де-факто багато років дотованих з бюджету ахметівських заводів на неокупованих теренах – серйозна соціальна проблема, але проблема, яка має вирішуватись – а не бути вічним приводом продовжувати качати бюджетні кошти і на самі ці заводи, і на окуповані землі в кишеню ворогові.

Те, що "корпоративний менеджмент" за три роки та за 10 мільярдів гривень, виділених спеціально на вирішення цього питання, так і не вирішив проблему альтернативи донецькому антрацитові – злочин, підстава для серйозного розслідування та для суду над винними.

А Ренат Ахметов – "власник" незаконно захоплених заводів та іншого награбованого майна, один зі стовпів феодально-олігархічного ладу та режиму Януковича, котрий призвів країну до найглибшої кризи за чверть століття та до вбивства режимом наших громадян, який має понести за це солідарну відповідальність разом з рештою учасників режиму, а також несе значну частину провини за втрату Донбасу навесні 2014-го. Так виглядає загальна картина у моїй реальності – реальності країни Україна.

В реальності "бізнес-проекту "Україна" все інакше. Там нема ні війни, ні країни, ні нас з вами (хіба інколи як "електорату", що в корпоративній лексиці є відповідником слова "лохи", та ще інколи як "екстремістів" та "дестабілізуючого фактору" - це коли у нас, точніше поки що лише у найбільш нервових з нас, уривається терпець, і конфлікт реальностей вихлюпується на вулицю).

Натомість в "корпоративній реальності" є інше: є справжні хазяї країни – олігархи, у них є розподілені потоки прибутків, які за будь-яку ціну (привіт оподаткуванню ФОПів та новим тарифам!) видушуються з "лохівського" населення, і далі через "мудрі" схеми виводяться через держбюджет до приватних кишень і з них на закордонні рахунки.

В цій картині світу Ренат Ахметов – видатна особа, "власник заводів, газет, пароходів", олігарх, який за домовленістю з новою владою не лише зберіг всю свою "власність", але продовжує бути одним з головних отримувачів наших з вами коштів через схеми закупівель антрациту за завідомо завищеними цінами та через інші механізми дотуваня державою "його" підприємств.

А блоковані потоки вугілля в цій реальності ніяк не пов’язані з війною, з загибеллю наших хлопців, а є лише частиною "високоприбукового бізнесу", єдиного, на якому спеціалізується "корпорація "Україна" - пограбування "лохів" та "віртуозного" виведення награбованого.

Схоже, що праві ті, хто початок блокади пов’язують саме з "розборками" в межах "корпорації "Україна" - ті, хто незадоволений своїм місцем у схемі розподілу "потоків", вирішили "хитнути човна" та спровокувати дострокові вибори на осінь – вибори, які звісно ж пройдуть за старою виборчою системою, призведуть до "перетасовки" тих самих так званих "партій" (по факту – олігархічних медіа-проектів), та призведуть до зміни менеджменту у "бізнес-проекті "Україна", тобто до чергового перерозподілу потоків (ну а принагідно також до посилення позицій Путіна через прихід до влади тих "бізнес-менеджерів корпорації "Україна", які значно більше залежать від Росії, аніж нинішня "команда "Рошен" - але ж кого з "конкуруючих менеджерів" хвилюють такі "дрібниці"?..).

Цілком логічно, що "команда "Рошен" саме на цьому будує свій захист – вони абсолютно праві в межах їхнього світобачення. В їхній картині світу немає виходу за межі "бізнес-проекту "Україна", а отже мають порівнюватись між собою різні команди "бізнес-менеджерів" - в цій хибній парадигмі "команда "Рошен" дійсно найкраще з того, що на сьогодні існує, а всі реальні альтернативи на кшталт ЮВТ чи "Жопоблоку" - значно гірші та небезпечніші, в першу чергу через їхню підконтрольність Кремлю.

В цій схемі навіть підтримка владою "жопозиціонера" Ахметова виглядає цілком адекватною – він для них свій, "соціально близький елемент", як казали більшовики, грає за корпоративними правилами, чемно займає відведене йому у клановому розподілі місце…

Якщо праві що влада, що нинішня парламентська опозиція – а вони абсолютно єдині у своєму прагненні залишити існуючу реальність, "корпорацію "Україна", в якій їм однаково звично та комфортно, і однаково далекі від уявлень про Україну як про країну, республіку із самодостатнім суспільством та державою як найманим персоналом, який виконує завдання, поставлені цим суспільством (наприклад, таке завдання, як перемогти у війні…) – тоді певно я готовий записатись у "порохоботи".

В межах "корпоративної реальності" менеджмент "від "Рошен" - далеко не найгірший можливий варіант, всі решта, пропоновані в межах "бізнес-проекту "Україна" значно гірші, бо такі само феодально-олігархічні, такі само тотально корумповані, при тому значно більш залежні від Кремля.

Однак блокада ОРДЛО здається абсолютно несподівано для самих її замовників та організаторів створила нову точку біфуркації, точку, з якої можливе неповернення у попередній стан та вихід з однієї реальності в іншу. І виникає питання – чи ми, ті, для кого Україна не "бізнес-проект", а країна, готові зіграти свою, власну, не нав’язану нам різними кланами та "групами менеджменту" гру?

Чи готові ми нав’язати свій власний порядок денний, а не бути статистами у грі "корпорації "Україна"? Чи можемо ми нарешті припинити існування "корпорації "Україна" та перенести країну Україна з нашої уяви у політичну реальність?

Інакше кажучи, чи можемо ми завершити задекларовану на Майдані та досі недоконану буржуазну національну революцію, нарешті здолати феодально-олігархічну систему, та чи здатні ми сформувати новий патріотичний та некорумпований менеджмент нової буржуазної республіки?

Попередні "розборки" в межах олігархічно-феодальної системи створили ряд необхідних передумов, які роблять нашу задачу принаймні більш реальною, аніж це було у 2014.

Ефективні спроби менеджменту "від "Рошен" усунути найвпливовіших конкурентів або ж зробити їх керованими, та жадібне бажання Порошенка та його оточення зав’язати на собі більшість фінансових потоків сильно послабили позиції більшості "старих" олігархів. Коломойський з компанією після відсторонення від нафтових справ, націоналізації "Привата" та обрізання адміністративних важелів вже не олігархи, а просто дуже багаті люди, те саме стосується Пінчука з Фірташем, за останнім до того ж маячить привид невблаганного американського правосуддя.

Ренат Леонідович лишився чи не єдиним "справжнім олігархом старої школи" - і от тепер руками блокадників та як це не смішно руками "лугандонських республік" його феодальну імперію поставлено на межу виживання. Один поштовх – і "останній олігарх" також втратить всі займані позиції. Лишиться найважчий, але останній крок деолігархізації – законодавче унеможливлення всіх тих схем перерозподілу коштів з державної кишені у кишеню незаконно приватизованих монополій, які власне і становлять суть олігархічного ладу.

Що необхідно для перетворення нинішньої кризи із заданого їй початково формату "перерозподілу влади у бізнес-проекті" у потрібний нам формат національної буржуазної революції? Як не дивно, я зараз не про шини, коктейлі та інший "реманент", от якраз без нього наразі цілком можна (та дуже бажано) обійтися.

Необхідними та достатніми умовами виглядають наступні три речі:

1. Націоналізація підприємств Ахметова, хай навіть за прецедентом "Привату" (тобто з викупом, хоча це щонайменше дискусійне питання, враховуючи скільки Ренат завинив Україні…); ми як платники податків маємо взяти на себе відповідальність за виплату щонайменше мінімальних зарплат всім працівникам його (тобто вже не його, а націоналізованих) заводів впродовж щонайменше року, це знімає питання про соціальний вибух у Маріуполі та інших містах Сходу внаслідок блокади; чи потягнемо це фінансово?

Так, потягнемо – ми сьогодні значно більше коштів витрачаємо через схеми бюджетного дотування ахметівської імперії, прямі виплати робітникам навіть при простої заводів обійдуться нам значно дешевше, при тому кошти не виводитимуться за кордон на приватні рахунки Ахметова та його подєльніків.

А за цей час має бути запроваджений менеджмент, який підготує прозору приватизацію цих заводів реальними інвесторами або ж їх корпоративізацію, з умовою їх модернізації та подальшої прибутковості – або ж прийняте рішення про закриття через рік тих з них, які завідомо не можуть бути прибутковими без бюджетного дотування.

2. Ухвалення нового закону про вибори, за відкритими списками, з обмеженнями можливостей олігархічних мас-медіа впливати на виборчий процес тощо – закон, без якого дострокові вибори завідомо не здатні принести користь країні, а навпаки, становлять загрозу для самого її існування.

Особисто я взагалі схиляюсь до радикального варіанту – скасування реєстрації всіх зареєстрованих досі сотень "політичних партій", і запуск процесу реєстрації нових партій за новим законом про партії, який би унеможливив чи принаймні дуже ускладнив появу партій – "приватних проектів", але це питання дискусійне, головне – виборчий закон.

3. Формування патріотичної антикорупційної антиолігархічної політичної сили, здатної вийти на вибори з дуже чіткою програмою. В моєму баченні така сила мала б об’єднати максимум громадян, із дуже різними поглядами на безліч окремих питань, згідних лише у декількох, проте ключових позиціях – як свого часу "Рух" тимчасово об’єднував всіх, хто був за незалежність України та проти комуністичної диктатури, попри розбіжності у всіх інших позиціях.

Партія має одразу позиціонуватись як "одноразова", вона має ухвалити низку ключових, задекларованих відпочатку, законів, здійснити низку ключових, наперед прописаних реформ, тим самим запустити в дію нову буржуазну демократичну українську республіку – і розпуститись після виконання своєї історичної місії, звільнивши місце для більш вузьких ідеологічних партій різного штибу.

Виконання третього пункту винятково у наших руках. Влада нам тут не друг, не помічник і навіть не попутник – але і суттєво зашкодити не зможе, якщо ми вже дозріли до взяття на себе такої відповідальної ролі.

Що ж до перших двох пунктів, то тут багато що залежить від чинної влади. І як не дивно, але у влади досі лишається можливість історичного вибору. Доки не перейдено точку неповернення, якою стало б силове розблокування залізниці, влада ще має шанс не боротись із пропонованими змінами, а навпаки – очолити їх.

Це лишило б сьогоднішнім очільникам "команди "Рошен" шанс навіть на збереження певних (хоч і не провідних) політичних позицій у пост-олігархічній Україні, тим більше – дало гарантії збереження ними життя, свободи та майна, та того їхнього бізнесу, який здатний існувати без "доїння" держбюджету (наприклад, кондитерського). Націоналізація ахметівських підприємств та ініціювання нового виборчого закону – останній шанс нинішнього "менеджменту бізнес-проекту "Україна" знайти своє місце у майбутній країні Україна.

Хай влада вирішує, чи готова вона очолити процес "націоналізації України", тобто переходу з реальності олігархічного феодалізму та "корпорації з перерозподілу бюджету" замість держави до реальності буржуазної демократичної української держави. Це – їхній вибір, і їхня доля.

Для мене ж очевидно одне: поза вибором влади, "націоналізація України" дозріла, і спершу "клоунська" блокада ОРДЛО лише несподівано для всіх винесла це на поверхню та змушує суспільство потроху це усвідомити. Нам потрібна своя країна, "бізнес-проекту "Україна" прийшов час націоналізації. Готуємось.

Обозреватель

реклама
comments powered by HyperComments
Максим МИХАЙЛЕНКО: Оглядаючись назад і міркуючи про завтра

Через олігархічнї монополії в Україні надзвичайно дороге життя - чесно заробляти на пристойний рівень споживання тепер стало фактично неможливо. 

Остап ДРОЗДОВ: Мало який народ має розкіш засновувати свою сучасну державу, у нас така розкіш є

Коли вороги жовчно обзивають Україну недо-державою – нас трясе від обурення. Але ж вони праві. І ми це знаємо.

Петро ОЛЕЩУК: Потрібні гроші до бюджету? То візьміть їх!

«Ігорний» продукт – це не хліб, кіоск у кожному закутку біля школи відкрити не можна, і «перенасичувати» ринок – теж не можна. Але і робити вигляд, що попиту на цей продукт немає – теж блюзнірство.

Борис КУШНІРУК: Українців не турбують вклади у російських банках?

Коли мова йде про гроші, то в багатьох українців зникають моральні прерогативи. Тому я би не казав, що у росіян нема шансів працювати в Україні. 

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Весняно-польові роботи в «ЛНР»: добрива і посівний матеріал з України

ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" запустило виробництво аміачної селітри. Запуск відбувся 15 лютого 2016 року. Селітра випускається з привізного аміаку від Черкаського "Азоту" і АТ "Міндобрива", Росош.

Сергій ГРАБСЬКИЙ: Чому на Донбасі активізувались бойові дії

Обстріли проводяться по таким населеним пунктам, які не становлять ніякої абсолютно тактичної цінності, і вони просто "накривають" або помилково, або абсолютно свідомо населені пункти, які знаходяться на досить великій відстані від лінії зіткнення.

Мирослав ГАЙ: Майдан — це нормальний стан українського народу

Про те, чому майдани в Україні будуть відбуватися і далі, чи можливий перехід від мирних протестів до збройних протистоянь, чого прагне українське суспільство.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: На Луганському напрямку спостерігається передислокація терористів

В ОБСЄ заявили про колону з двох БТР-80, однієї БРДМ-2 та 16 вантажівок військового типу, які виїжджали з території одного з комплексів в Луганську.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Хто катував полонених українських розвідників

За інформацією місцевих джерел аналітичного відділу ГІ "Права Справа", у допитах українських бранців із застосуванням фізичних тортур безпосередньо брав участь начальник "відділу захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом МДБ ЛНР" полковник Андрій Руденко.

Богдан ЯРЕМЕНКО: Пісня про Севастополь - деградація російської дипломатії

З морально-есетичним рівнем російської дипломатії вже давно все ясно - з часів лавровського "мудаки, *ля" і захаровської калінки під шафе.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Самотня, боса, ма

Думка, нібито, "держава" є найвищою цінністю для народу, заради якої він готовий нескінченно терпіти потурання інших своїх цінностей та прав, зокрема, права на гідне життя, знищила надмогутній СРСР.

Віталій ПОРТНІКОВ: Кремль не знає, що робити зі зверненням Януковича

Про те, що в листі, в якому Янукович звертається з проханням ввести війська на територію України, «насправді» такого прохання не міститься, Чуркін нічого не говорив. Як і про те, що про лист Януковича нічого не знають ані в адміністрації президента Росії, ані в російському парламенті.

Ніхто не думає і нічого конструктивного робити не хоче - всі з усіма воюють

Як мене за*бали люди, які не вміють думати, а живуть в біполярному світі чорне-біле, зрада-перемога.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Скільки гонорару отримав Насіров за допомогу Онищенку в уникненні сплати від податків?

100 мільйонів гривень застави справді велика сума для людей, які нещодавно отримали 3200 гривень від Гройсмана.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Nostra Damus

З точки зору стратегічної операції з приведення народного господарства у відповідність з народною думкою, 26 років незалежності, були надзвичайно вдалим періодом: розвалили майже усе.

Анатолій КРАВЧУК: Проблема для Росії, або Чи потрібна нам блокада...

Якщо коротко, то з певною впевненістю можна сказати, що через блокаду, в "Л/ДНР" скоро попросту нічого буде жерти і то зовсім і всім...

Антін МУХАРСЬКИЙ: Кітч і нова Україна

На наших очах народжується нова Україна. Не аграрно-шароварна, не кітчево-вульгарна, не зросійщено-попсова, але інша і поки що незбагненна у всій неозорості своїх форм буття.

Розпад Російської імперії і Українська революція. Рік 1917-й

Взагалі, гасла, промови, відозви, резолюції того часу були таким набором слів, від якого у кількох розсудливих людей, що залишилися, відвисали щелепи. Треба ж – вигадати щось нечуване: народ, що складається тільки з бідноти фізичної праці!

Орест СОХАР: Трепак поставив НАБУ і НАЗК поза законом

Трепак своїм "дамокловим" пером цілив у дещо іншу мішень: у створюване Державне бюро розслідувань. Він написав досить таки грунтовну статтю, в якій навів свої аргументи щодо нелегітимності формування ДБР.

Сергій КЛИМОВСЬКИЙ: «Блокада» і як використати силу Москви

Завдяки парасюкам Москва отримала підставу казати у Європі: ось бачите, Україна сама відмовилась від Донбасу, блокує його і створює там гуманітарну катастрофу.

Петро ОЛЕЩУК: Рух до Європи - це рух від Росії

Не важливо, як називається територія. Якщо вона контролюється Кремлем - вона по один бік "залізної завіси" з Кремлем.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Соромно за журналістів, які розвели скандал на пустому місці

“Ви не маєте права зупиняти депутата, у нього є депутатська недоторканість”, -- волає на відео сестра нардепа Парасюка. А хто така в законодавстві “сестра нардепа”?

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Навіщо Росії окуповані території Донбасу

Росія йде за сценаріями, які були нею відпрацьовані в Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї: захоплення певної території, створення проросійської адміністрації і "заморожування" конфлікту з метою підтримки постійної напруги всередині цих країн.

Мирослав ГАЙ: Кожен українець має для себе відповісти – він хоче брати участь в зраді чи ні?

Про заяви екс-президента Віктора Януковича щодо блокади Донбасу, реальну шкоду українській економіці, війну та торгівлю.

Віталій ПОРТНІКОВ: Державність передусім - це повага і відповідальність

Повагу потрібно розбудовувати у постійному діалозі між суспільством і владою.

Остап ДРОЗДОВ: Нам потрібно перестати постійно виряджати весну туди, де її бути не може

Що робити з демісезонною слабкістю народу, здатного проявляти себе лише пізньою осінню, коли вже запізно? 

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Українська розвідка забула про мотострільців з Самари в «ЛНР»

Свого часу начальник Генштабу ЗСУ генерал-полковник Віктор Муженко підтвердив факт перебування на території України російських військових частин, зокрема 15-ї окремої мотострілецької бригади.

Геннадій АФАНАСЬЄВ: Прийшли закони, за якими ти тепер ‒ ворог

Серед зла завжди є шлях угору. Головне ‒ не втрачати себе серед відчаю. Прекрасне має наповнювати серце. Але хіба зло потерпить, що є щось живе серед вимерлої пустелі, серед скверни, на яку перетворювали загарбники рідну землю?

Володимир АР'ЄВ: Україна потребує справжньої боротьби з корупцією

Фігурант квартирного розслідування Лещенко бере на поруки друга Углави і Саакашвілі - Теймураза Нішніанідзе, якого підозрюють у заволодінні державними коштами в особливо великих розмірах. Того самого, який у слідчого раптово забув і українську, і російську.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Росія калічить

Не вступайте в жодні дискусії і суперечки, адже диявол часто народжується з піни на вустах янгола, що вступив в боротьбу за добру справу.

Володимир АР'ЄВ: Основним бенефіціаром блокади є Коломойський

У Коломойського на Кременчуцькому НПЗ виробляється певна кількість мазута, який для енергетики є також вчорашнім днем, але кудись продати його все одно треба. Питання - на сотні мільйонів гривень.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Семен та Єгор зникли в найвідповідальніший момент: збурили народ, підставили рядових учасників і втекли

Від того, що центральна влада жує валянок і не здатна на рішучі дії в якості державників хтось десь сидить на коліі, блокує ОДА, організовує майдани, не ходячи рокам в раду -- погрожує ту саму раду розпустить.

Петро ОЛЕЩУК: Владі не довіряють, бо вона постійно бреше, і ця недовіра лише чекає, аби у щось вилитись

Ну не можна підміняти вирішення проблеми словоблуддям та терором. І силовими методами не можна все вирішити. Не розуміти це після Януковича - верх дебілизму.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Атаманщина - це стара українська хвороба

Країні потрібна інша Конституція та посилена нею ефективна виконавча влада знизу доверху, чого наразі немає. Та навряд чи вона з'явиться через бунти якихось мутних "професійних активістів" та ще зі зброєю в руках під час війни.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Маленький політичний лікнеп

У політиці не має ніякого значення - правий ти, або ні, моральний, або аморальний.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: По закону і паспортах

Ініціатива покінчити з подвійним громадянством прекрасна. Однак чистити рибу варто з голови: коли головний податківець і парламентарі мають по кілька паспортів і просто паразитують в країні, де вони працевлаштовані - оце головна проблема.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА: Як легалізувати короткостволи без ризику

Погодьтеся, що 90% отих сварок і розборок, під час яких можливе невиправдане застосування зброї - відбувається по синьці, тобто, в нетверезому стані. Твереза адекватна людина ніколи не буде стріляти без дуже вагомих на те підстав.

СБУ обіцяють оголосити результати перевірки інформації про перебування Самойлової в анексованому Криму

Державна прикордонна служба та служба безпеки України перевірять, чи справді російська співачка Юлія Самойлова, яка представлятиме Росію на пісенному конкурсі Євробачення-2017 у Києві, незаконно перебувала на території анексованого Криму.

Фашик ДОНЕЦЬКИЙ: Ода лицемірству в окупованому Донецьку

Також вразила диверсія Хунти прям у серці окупованого Донецьку: в буфеті продавали львівський шоколад корона. Як ніхто не вдавився нацистським шоколадом - загадка.

Сергій ОСНАЧ: От чому росіяни лізуть «рятувати» нас од «хунти»

Три роки українські вояки тримають оборону, щоб у тилу всі могли неквапно прочитати Антоненка-Давидовича. Чи багато прочитали? І не прочитають, допоки українська в Україні не є обов'язковою.

Євген ДИКИЙ: Урок свободи литовською

Коли радянські танки коридорами ганьби здиміли на схід, Литві вже не треба було "по краплині вичавлювати з себе раба" - цей шлях було пройдено за два з половиною роки боротьби, Литовська Республіка вже була тим, чим є зараз - вільною європейською країною.

Владислав СЕРДЮК: Холодна війна: ще трохи позаморожуємо

Габрієль разом з керівництвом Німеччини продовжують займати позицію "ні риба-ні м’ясо", десь посередині між конфліктними країнами. А тим часом ситуація з мінськими домовленостями зайшла в глухий кут.

Петро ОЛЕЩУК: Представниця РФ на Євробаченні виступала в анексованому Криму

Росія, очевидно, вже готується до інформаційної атаки, як "Україна через політику позбавила мрії людину з обмеженими можливостями".

Олексій АРЕСТОВИЧ: Відкрию страшну таємницю провалу блокади, а до того ж - провалу провалу блокади

Найбільш неприємно, що граючи за Україну, кудись зникають логіка та вміння визначати та формувати власну позицію. І хапає рагулізм.

Петро ОЛЕЩУК: Якби Путіну і справді була вигідна блокада ОРДЛО, то він організував її сам

Буде блокада - буде соціальна криза. Доведеться, її вирішувати самим. Фінансувати, налагоджувати бодай якусь економіку. Підтримувати цю "богодєльню".

Денис П'ЯТИГОРЕЦЬ: Україна заганяє кремлівського щура в глухий кут

Після того, як суд ООН визнає докази, Росія, відповідно до Конвенції, має притягнути до відповідальності всіх цих осіб, та в ході судового процесу встановити їхню провину та засудити відповідно до російського законодавства.

Віталій ЧЕПИНОГА: Село і люди. Клад…

Дід аналізірував свій нічний сон. Йому наснилося, що він копав город і знайшов цілий клад: ящик з золотом і всякими чудернацькими прикрасами.

Віталій ПОРТНІКОВ: Терор в обмін на терор. Чому не можна домовлятись з Путіним

Путін - не борець з терором, він - джерело терору. І це повинен розуміти кожен, хто хоче домовлятися з ним про боротьбу зі світовим тероризмом.

Геннадій АФАНАСЬЄВ: Уявляю собі пики російських делегатів в суді

Україна робить фінт в стилі Зенедіна Зідана, та демонструє суду ООН офіційні ноти українського МЗС до РФ за всі три роки агресії.

Петро ОЛЕЩУК: Ми - найбідніша країна європейського континенту

25 років показали одне: робити вигляд, що "все добре", коли насправді все погано - не найрозумніша тактика. І відтягувати зміни просто не можна.

glavpost.com