Євген ДИКИЙ: «Бізнес-проекту »Україна« прийшов час націоналізації

Хто ми – громадяни своєї країни, чи персонал не нашого бізнес-проекту?

"Вибач, не ображайся, але ж у вас немає країни, Україна – це бізнес-проект" - каже мені дипломат однієї з найбільш дружніх Україні держав, людина, яка допомагала нам на Майдані, а з весни 2014 безперервно допомагає нашій армії – так само безперервно наражаючись на повне ігнорування та відвертий саботаж наших чиновників... Мені соромно дивитись йому у очі, бо нема чого заперечити.

Для мене ця країна існує, вона моя, за неї впродовж останнього століття поклали голови мільйони українців, тисячі вже на моїй пам’яті, за цю країну триває наша війна. Але все це існує лише в моїй голові та головах мільйонів громадян – тільки не на Печерських пагорбах. Там – штаб-квартира бізнес проекту, "корпорації "Україна", і для стороннього спостерігача "Україна" - це саме вони, "корпоративний менеджмент", а не я чи мої побратими.

Це логічно – ми ж при згадці Німеччини чи Франції згадуємо Меркель та Оланда, при слові "Польща" згадуємо заяви їхнього Сейму, і не замислюємось про можливу відмінність їхньої думки від думки якогось пересічного Ганса, Мішеля чи пана Ковальського, чужі країни для нас – це в першу чергу їхні еліти, їхній політикум, ті, кому народи цих країн довірили керування.

Ми судимо про народи по їхнім обранцям – тож нема чого ображатись, коли світ судить про нас по тих, кого обираємо ми. Це – наша проблема, і погляд зі сторони лише підкреслює те, що ми направду знаємо і відчуваємо самі: ми, народ України, існуємо у одній реальності, а менеджмент "корпорації "Україна" - в абсолютно окремій, ніяк не дотичній до нашої.

Блокада ОРДЛО зайвий раз підкреслила це неспівпадіння реальностей, і загострила конфлікт між ними до тої межі, за якою стає зрозумілим: подальше мирне співіснування "у паралельних просторах", які не перетинаються між собою, стає практично неможливим.

Блокада, яка швидше за все почалась цілковито в межах типової гри "корпоративного менеджменту" за перерозподіл сфер впливу та потоків в межах "бізнес – проекту "Україна", несподівано поставила руба питання перед всіма нами: то ж чи існує українська держава?

Хто ми – громадяни своєї країни, чи персонал не нашого бізнес-проекту? Дві альтернативні реальності зіштовхнулись лобами на іржавих рейках Донецької залізниці, зіткнення висвітило значно глибші проблеми, аніж ті, що безпосередньо зав’язані на потоки ахметівського антрациту, і тепер від нас з вами залежить в яку з двох взаємовиключних реальностей повернеться стрілка на залізничному роздоріжжі.

В одній з цих реальностей йде війна, війна на виживання країни, війна з сусідньою тоталітарною державою, яка окупувала шматок нашої території та намагається в різні способи взяти під своє управління всю країну.

В цій реальності залишити окуповані терени та маріонеткові колаборантські "республіки" без можливості качати гроші з бюджету не-окупованої частини країни, та повністю перекласти на Росію утримання мільйонів осіб, які чомусь не бажають виїхати з-під окупації на вільні землі – нормальний хід, який мав бути зроблений ще три роки тому.

Проблеми закриття нерентабельних та де-факто багато років дотованих з бюджету ахметівських заводів на неокупованих теренах – серйозна соціальна проблема, але проблема, яка має вирішуватись – а не бути вічним приводом продовжувати качати бюджетні кошти і на самі ці заводи, і на окуповані землі в кишеню ворогові.

Те, що "корпоративний менеджмент" за три роки та за 10 мільярдів гривень, виділених спеціально на вирішення цього питання, так і не вирішив проблему альтернативи донецькому антрацитові – злочин, підстава для серйозного розслідування та для суду над винними.

А Ренат Ахметов – "власник" незаконно захоплених заводів та іншого награбованого майна, один зі стовпів феодально-олігархічного ладу та режиму Януковича, котрий призвів країну до найглибшої кризи за чверть століття та до вбивства режимом наших громадян, який має понести за це солідарну відповідальність разом з рештою учасників режиму, а також несе значну частину провини за втрату Донбасу навесні 2014-го. Так виглядає загальна картина у моїй реальності – реальності країни Україна.

В реальності "бізнес-проекту "Україна" все інакше. Там нема ні війни, ні країни, ні нас з вами (хіба інколи як "електорату", що в корпоративній лексиці є відповідником слова "лохи", та ще інколи як "екстремістів" та "дестабілізуючого фактору" - це коли у нас, точніше поки що лише у найбільш нервових з нас, уривається терпець, і конфлікт реальностей вихлюпується на вулицю).

Натомість в "корпоративній реальності" є інше: є справжні хазяї країни – олігархи, у них є розподілені потоки прибутків, які за будь-яку ціну (привіт оподаткуванню ФОПів та новим тарифам!) видушуються з "лохівського" населення, і далі через "мудрі" схеми виводяться через держбюджет до приватних кишень і з них на закордонні рахунки.

В цій картині світу Ренат Ахметов – видатна особа, "власник заводів, газет, пароходів", олігарх, який за домовленістю з новою владою не лише зберіг всю свою "власність", але продовжує бути одним з головних отримувачів наших з вами коштів через схеми закупівель антрациту за завідомо завищеними цінами та через інші механізми дотуваня державою "його" підприємств.

А блоковані потоки вугілля в цій реальності ніяк не пов’язані з війною, з загибеллю наших хлопців, а є лише частиною "високоприбукового бізнесу", єдиного, на якому спеціалізується "корпорація "Україна" - пограбування "лохів" та "віртуозного" виведення награбованого.

Схоже, що праві ті, хто початок блокади пов’язують саме з "розборками" в межах "корпорації "Україна" - ті, хто незадоволений своїм місцем у схемі розподілу "потоків", вирішили "хитнути човна" та спровокувати дострокові вибори на осінь – вибори, які звісно ж пройдуть за старою виборчою системою, призведуть до "перетасовки" тих самих так званих "партій" (по факту – олігархічних медіа-проектів), та призведуть до зміни менеджменту у "бізнес-проекті "Україна", тобто до чергового перерозподілу потоків (ну а принагідно також до посилення позицій Путіна через прихід до влади тих "бізнес-менеджерів корпорації "Україна", які значно більше залежать від Росії, аніж нинішня "команда "Рошен" - але ж кого з "конкуруючих менеджерів" хвилюють такі "дрібниці"?..).

Цілком логічно, що "команда "Рошен" саме на цьому будує свій захист – вони абсолютно праві в межах їхнього світобачення. В їхній картині світу немає виходу за межі "бізнес-проекту "Україна", а отже мають порівнюватись між собою різні команди "бізнес-менеджерів" - в цій хибній парадигмі "команда "Рошен" дійсно найкраще з того, що на сьогодні існує, а всі реальні альтернативи на кшталт ЮВТ чи "Жопоблоку" - значно гірші та небезпечніші, в першу чергу через їхню підконтрольність Кремлю.

В цій схемі навіть підтримка владою "жопозиціонера" Ахметова виглядає цілком адекватною – він для них свій, "соціально близький елемент", як казали більшовики, грає за корпоративними правилами, чемно займає відведене йому у клановому розподілі місце…

Якщо праві що влада, що нинішня парламентська опозиція – а вони абсолютно єдині у своєму прагненні залишити існуючу реальність, "корпорацію "Україна", в якій їм однаково звично та комфортно, і однаково далекі від уявлень про Україну як про країну, республіку із самодостатнім суспільством та державою як найманим персоналом, який виконує завдання, поставлені цим суспільством (наприклад, таке завдання, як перемогти у війні…) – тоді певно я готовий записатись у "порохоботи".

В межах "корпоративної реальності" менеджмент "від "Рошен" - далеко не найгірший можливий варіант, всі решта, пропоновані в межах "бізнес-проекту "Україна" значно гірші, бо такі само феодально-олігархічні, такі само тотально корумповані, при тому значно більш залежні від Кремля.

Однак блокада ОРДЛО здається абсолютно несподівано для самих її замовників та організаторів створила нову точку біфуркації, точку, з якої можливе неповернення у попередній стан та вихід з однієї реальності в іншу. І виникає питання – чи ми, ті, для кого Україна не "бізнес-проект", а країна, готові зіграти свою, власну, не нав’язану нам різними кланами та "групами менеджменту" гру?

Чи готові ми нав’язати свій власний порядок денний, а не бути статистами у грі "корпорації "Україна"? Чи можемо ми нарешті припинити існування "корпорації "Україна" та перенести країну Україна з нашої уяви у політичну реальність?

Інакше кажучи, чи можемо ми завершити задекларовану на Майдані та досі недоконану буржуазну національну революцію, нарешті здолати феодально-олігархічну систему, та чи здатні ми сформувати новий патріотичний та некорумпований менеджмент нової буржуазної республіки?

Попередні "розборки" в межах олігархічно-феодальної системи створили ряд необхідних передумов, які роблять нашу задачу принаймні більш реальною, аніж це було у 2014.

Ефективні спроби менеджменту "від "Рошен" усунути найвпливовіших конкурентів або ж зробити їх керованими, та жадібне бажання Порошенка та його оточення зав’язати на собі більшість фінансових потоків сильно послабили позиції більшості "старих" олігархів. Коломойський з компанією після відсторонення від нафтових справ, націоналізації "Привата" та обрізання адміністративних важелів вже не олігархи, а просто дуже багаті люди, те саме стосується Пінчука з Фірташем, за останнім до того ж маячить привид невблаганного американського правосуддя.

Ренат Леонідович лишився чи не єдиним "справжнім олігархом старої школи" - і от тепер руками блокадників та як це не смішно руками "лугандонських республік" його феодальну імперію поставлено на межу виживання. Один поштовх – і "останній олігарх" також втратить всі займані позиції. Лишиться найважчий, але останній крок деолігархізації – законодавче унеможливлення всіх тих схем перерозподілу коштів з державної кишені у кишеню незаконно приватизованих монополій, які власне і становлять суть олігархічного ладу.

Що необхідно для перетворення нинішньої кризи із заданого їй початково формату "перерозподілу влади у бізнес-проекті" у потрібний нам формат національної буржуазної революції? Як не дивно, я зараз не про шини, коктейлі та інший "реманент", от якраз без нього наразі цілком можна (та дуже бажано) обійтися.

Необхідними та достатніми умовами виглядають наступні три речі:

1. Націоналізація підприємств Ахметова, хай навіть за прецедентом "Привату" (тобто з викупом, хоча це щонайменше дискусійне питання, враховуючи скільки Ренат завинив Україні…); ми як платники податків маємо взяти на себе відповідальність за виплату щонайменше мінімальних зарплат всім працівникам його (тобто вже не його, а націоналізованих) заводів впродовж щонайменше року, це знімає питання про соціальний вибух у Маріуполі та інших містах Сходу внаслідок блокади; чи потягнемо це фінансово?

Так, потягнемо – ми сьогодні значно більше коштів витрачаємо через схеми бюджетного дотування ахметівської імперії, прямі виплати робітникам навіть при простої заводів обійдуться нам значно дешевше, при тому кошти не виводитимуться за кордон на приватні рахунки Ахметова та його подєльніків.

А за цей час має бути запроваджений менеджмент, який підготує прозору приватизацію цих заводів реальними інвесторами або ж їх корпоративізацію, з умовою їх модернізації та подальшої прибутковості – або ж прийняте рішення про закриття через рік тих з них, які завідомо не можуть бути прибутковими без бюджетного дотування.

2. Ухвалення нового закону про вибори, за відкритими списками, з обмеженнями можливостей олігархічних мас-медіа впливати на виборчий процес тощо – закон, без якого дострокові вибори завідомо не здатні принести користь країні, а навпаки, становлять загрозу для самого її існування.

Особисто я взагалі схиляюсь до радикального варіанту – скасування реєстрації всіх зареєстрованих досі сотень "політичних партій", і запуск процесу реєстрації нових партій за новим законом про партії, який би унеможливив чи принаймні дуже ускладнив появу партій – "приватних проектів", але це питання дискусійне, головне – виборчий закон.

3. Формування патріотичної антикорупційної антиолігархічної політичної сили, здатної вийти на вибори з дуже чіткою програмою. В моєму баченні така сила мала б об’єднати максимум громадян, із дуже різними поглядами на безліч окремих питань, згідних лише у декількох, проте ключових позиціях – як свого часу "Рух" тимчасово об’єднував всіх, хто був за незалежність України та проти комуністичної диктатури, попри розбіжності у всіх інших позиціях.

Партія має одразу позиціонуватись як "одноразова", вона має ухвалити низку ключових, задекларованих відпочатку, законів, здійснити низку ключових, наперед прописаних реформ, тим самим запустити в дію нову буржуазну демократичну українську республіку – і розпуститись після виконання своєї історичної місії, звільнивши місце для більш вузьких ідеологічних партій різного штибу.

Виконання третього пункту винятково у наших руках. Влада нам тут не друг, не помічник і навіть не попутник – але і суттєво зашкодити не зможе, якщо ми вже дозріли до взяття на себе такої відповідальної ролі.

Що ж до перших двох пунктів, то тут багато що залежить від чинної влади. І як не дивно, але у влади досі лишається можливість історичного вибору. Доки не перейдено точку неповернення, якою стало б силове розблокування залізниці, влада ще має шанс не боротись із пропонованими змінами, а навпаки – очолити їх.

Це лишило б сьогоднішнім очільникам "команди "Рошен" шанс навіть на збереження певних (хоч і не провідних) політичних позицій у пост-олігархічній Україні, тим більше – дало гарантії збереження ними життя, свободи та майна, та того їхнього бізнесу, який здатний існувати без "доїння" держбюджету (наприклад, кондитерського). Націоналізація ахметівських підприємств та ініціювання нового виборчого закону – останній шанс нинішнього "менеджменту бізнес-проекту "Україна" знайти своє місце у майбутній країні Україна.

Хай влада вирішує, чи готова вона очолити процес "націоналізації України", тобто переходу з реальності олігархічного феодалізму та "корпорації з перерозподілу бюджету" замість держави до реальності буржуазної демократичної української держави. Це – їхній вибір, і їхня доля.

Для мене ж очевидно одне: поза вибором влади, "націоналізація України" дозріла, і спершу "клоунська" блокада ОРДЛО лише несподівано для всіх винесла це на поверхню та змушує суспільство потроху це усвідомити. Нам потрібна своя країна, "бізнес-проекту "Україна" прийшов час націоналізації. Готуємось.

Обозреватель

реклама
comments powered by HyperComments
Мирослав ТЯМУЩИЙ: Угруповання «ДНР». Тотальний диктат

На окупованій території Донбасу зростає тотальний тиск з боку так званої «народної влади республік» на різні верстви населення.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Ремонт доріг чи корупційний злочин?

Виділення з державного і обласного бюджету 300 млн гривень на проведення ямкового ремонту дорожного покриття в Луганській області, який буде знищений внаслідок руху великовантажних автомобілів з вугіллям для Щастинської ТЕС несе в собі ознаки корупційного злочину.

Петро ОЛЕЩУК: Маніфест Партії Магічних патріотів

На гривнях намалювати Вашингтона та Франкліна. Це зробить її такою ж надійною, як доллар.

Віталій ЧЕПИНОГА: Хто буде наступним президентом України?

Ото виберуть собі когось, а потом кажуть одне одному: Оце вибрали падлюку!... Наче не самі вибрали, а хтось збоку прийшов...

Віталій ШАПРАН: Чому ж укріплюється гривня?

Я вже трохи втомився від горе експертів - відразу ж хотів над ними посміятись - от ляпнуть би таке у ефірі центральної радіостанції - щось на зразок того "Так Гонтарева із США привезла друкарський верстат і з четверга НБУ почав друкувати долари тому гривня зміцнюється".

Євген ДИКИЙ: Генеза «випадкової» незалежності

За нашою спиною – армія УНР, повстанці УПА, беззбройний і від того ще важчий подвиг дисидентів – "шестидесятників" у таборах. Всі вони помирали за незалежність нашої країни, і їхні життя – та сама ціна свободи, яку аж ніяк "шарою" чи "випадковістю" не назвеш.

Роман КУЛИК: Протруханівські охр*нівші депутати

Хоча нема чого дивуватись - Труханов явно не з табору прибічників України в цій війні.

Віктор КАСПРУК: Ізоляція «Л/ДНР»: Росія сама себе перехитрила

Відмова української сторони утримувати території, котрі вона не контролює, є абсолютно правильним рішенням. Єдине зауваження, що це рішення дещо запізнилося.

Олена ДОБРОВОЛЬСЬКА: Головна помилка - це думати, що зброя ні в кого не чищена

Вже всі, хто міг відписався по темі того, що відбулося в Одесі з переіменуванням вулиць. Тепер наприклад у нас немає вулиці Небесної Сотні, а є вулиця терешкової, що наразі підтримала анексію.

Як російські спецслужби катували Сенцова - розповіли у США

Тюрма – це м’ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не припиняєш за неї боротися.

Обрано нову найкращу купюру світу - найзахищенішу та найкрасивішу

Міжнародне банкнотне товариство обрало найкращу купюру 2016 року - нею стали 50 швейцарських франків

Росія злякалася появи «Томагавків» у Польщі

Усі стратегічні об'єкти європейської частини РФ будуть у небезпеці, якщо систему протиракетної оборони США в Польщі оснастять ракетами "Томагавк". Про це заявив начальник генштабу Росії Валерій Герасимов.

Uber планує створити повітряні таксі до 2020 року

Компанія Uber оголосила про плани розробити і протестувати автоматичні повітряні таксі вже до 2020 року.

У Полтаві вандали пошкодили могильні пам'ятники учасникам АТО на Алеї Героїв

З могил загиблих бійців зняли прапори

Без Небесної Сотні і Героїв Крут: одеські депутати повернули старі назви декомунізованим вулицям

Громадські активісти збираються оскаржити це рішення у суді.

«Тисячі жертв - марні» - блогер опублікував фото нової агітації колишніх «регіоналів»

На Луганщині розпочалася агітаційна кампанія "Опозиційного блоку". Більшість учасників партії - колишні "регіонали", які допомогли російським загарбникам розпочати війну на Донбасі.

«Чемодан – вокзал – Росія» та «Горіти тобі в пеклі»: як Наталію Королевську зустріли в Маріуполі

"Опозиційний блок" вирішив провести агітаційну роботу в Маріуполі. Однак місцеві мешканці не надто зраділи присутності у місті його представників.

У Конотопі розігнали шабаш сепаратистів

У Конотопі організація "Український вибір", головою якої є кум президента Путіна Віктор Медведчук, провела засідання в одному з місцевих ресторанів.

Українське ноу-хау дозволяє керувати пасіками онлайн

Українські вчені розробили унікальну технологію, яка дозволяє не лише спостерігати за роботою бджіл, а й управляти процесом збирання меду. Спеціальне устаткування рахує бджіл, контролює температурний режим, чистоту повітря та кількість зібраного меду.

У Росії розбився черговий літак: Міг-31 розвалився в повітрі

У республіці Бурятія розбився винищувач МіГ-31.

Жорстока дуель із терористами: наші бійці ліквідували російського снайпера

У зоні АТО сталася снайперська дуель між групою російських найманців і бійців Збройних сил України. В результаті неї вбили снайпера терористів.

Валентин КРАСНОПЬОРОВ: Останнє про свободную Росію і росіян

Той хто каже вільна Росія для мене підсвідомий імперець, який не хоче бачити реальних речей, і хоче посидіти на двох стільцях - залишити імперського урода і демократію там започаткувати. Такого не буває.

Остап ДРОЗДОВ: Як узагалі можна не розуміти української в Україні?

Перший – зона хочу, другий – зона мушу. Нічого страшного тут немає. Декому буде важко, але все-таки треба згадати, в якій державі з якою національною мовою ти живеш.

Петро КРАЛЮК: Гіркі уроки Молдови. Про що вони говорять Україні?

Тріумф Додона був забезпечений не лише розколотістю молдовського суспільства. Партії, що входили в альянс «За європейську інтеграцію» й донедавна перебували при владі в Молдові, показали себе не з кращого боку.

Віктор КАСПРУК: Чим обернеться вояж до Сирії агента Кремля «дона Педро»

Виявивши недовіру такому заангажованому президенту ПАРЄ, депутати з різних європейських країн фактично вручили йому «чорну мітку» за його співпрацю з Російською Федерацією.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: «Кого і навіщо годуємо - незрозуміло»

Варто зауважити, що в грудні 2016 року на тимчасово окуповані території Луганської області "зайшло" електроенергії на 275 млн. грн., в січні 2017 - також на 275 млн. грн., в лютому - на 225 млн. грн., і в березні (оперативна інформація) - майже на 210 млн. грн.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Щоби вам писалки повідсихали, а плани складали лиш в бюро ритуальних послуг

Коли людина відверто плює в криницю, з якої п'є воду, гидує незалежністю і суверенітетом, відверто грає на руку кумасику загребущому, але врешті все у неї складається щонайкраще.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Новини про ОРДЛО без українського світла викликають лише спокій

Демографія в ОРДЛО піде в ріст. Темрява - друг молоді. Обіцяють різке потепління.

Петро ОЛЕЩУК: У нас в якості досягнення поставленої боротьбі з корупцією - створення купи антикорупційних органів

А загалом, це дивовижна майстерність. Так боротися з корупцією, аби жоден корупціонер не постраждав, але всі були переконані, що боротьба триває.

Сергій ДАЦЮК: Драма націоналістичного реваншу

Влада та олігархи кожен раз грають націоналістів втемну і завжди переграють, бо дискусія так і не добирається до глибинної суті та до справді вартісних речей.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Я НАБУ і САП не заздрю

Найближчі місяці два Ляшко і всі до єдиного члена його фракціі розкажуть і про продажнє НАБУ, і про кругломордих із САП, і про бобровника та макуху на викликом, і про замовлення з Банкової.

Мирослав ГАЙ: Нам тут болить: чому Лоліта та інші пхаються в Україну?

Про російських артистів, які не отримують дозвіл на візити в Україну.

Роман КУЛИК: Про малоросів поміж нас

Чим далі - тим менше ілюзій. Щоб перемогти у цій війні - недостатньо просто перебити n-нну кількість росіян і колаборантів. Бо куди не кинь - на одного чудового українця - кілька ментальних малоросів.

Микола ВОРОБЬОВ: Блеф Північної Кореї

Аби зупинити КНДР, Сполучені Штати можуть ще більше збільшити санкції проти Північної Кореї. Вони можуть ввести повне ембарго, в тому числі не тільки з боку заходу, але і з боку Китаю і інших країн.

Сергій ГАЙДУК: «Потоплені амбіції» України як морської держави

Аналіз морської політики України з точки зору права, національних інтересів, геополітики, історії, статистики приводить до висновку, який нажаль, є невтішним – системної морської політики в Україні не існує, є лише її імітація.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Сім міхів горіхів

Трампу треба довбати Північну Корею, це хоч якось потягне час перед новими проблемами, яких буде все більше і більше.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Про силу, правду і голоту

Ми прагнули правди - і дізналися її: "переможці" перерозподілу власності 1990-х-2000-х зберігають мільярди вдома у ВКВ, коштовних металах, предметах розкошу та іконах.

Оксана Забужко: Сьогодні не потрібно бомбити міста, досить розбомбити мізки

Письменниця закликала відмовитися від сталінського мема "хто залишився на окупованій території, той ворог".

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Про цинічність світу

Деяким членам місій треба менше фокаткатись із сепарами, випивати в луганських барах. Називати речі своїми іменами: окупанта -- окупантом, війну -- війною. Тоді і свої на мінах не підриватимуться.

Тимчук: Першими на місце вибуху авто ОБСЄ прибули журналісти Russia Today

Після підриву авто місії ОБСЄ на Луганщині біля населеного пункту Пришиб першими на місце трагедії прибули російські журналісти-пропагандисти.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Динозаври «совка» приречені на вимирання

Словом, той хто дивиться телеканал ІНТЕР і читає газету "Сєгодня" і журнал "ВІВА" приречений на деградацію і вимирання.

Лариса ВОЛОШИНА: Чому україномовні українці мають виправдовуватися?

Російськомовні, що не відчувають жодної мовної дискримінації в Україні, захисники мовних прав, якщо їх справді цікавлять права, повинні були б прислухатися до аргументів протилежної сторони, спробувати вникнути і зрозуміти, як україномовному українцеві живеться в сучасній Україні.

Віталій ПОРТНІКОВ: Торжество насильників: урок операції «Вісла»

Насильницькі акції завжди призводять виключно до торжества лише ґвалтівників та до поразки не тільки жертв насильства, а й тих, хто аплодує їм.

Ярослав ГРИЦАК: Як українці переховували євреїв

Переховувати євреїв було небезпечно, за це німці страчували. Не лише того, хто переховував, а й усю родину.

Андрій КЛИМЕНКО: «Новації» туризму у Криму

Зростання туристичного потоку в Крим з РФ надалі не буде. Чому не буде? – Тому що знов відкрили тури в Туреччину, в Єгипет. Бо в Криму постійно йдуть військові навчання.

Ігор СЕМИВОЛОС: Вперше українцем відчув себе у Москві

Мову я вчив в Москві, в Українському Молодіжному клубі, і повертаючись на канікули додому, говорив українською з усіма. І коли на питання, - ти откуда приєхал?, я відповідав, що з Москви, у людей виникав когнітивний дисонанс.

Ігор СЕМИВОЛОС: Туреччина не єдина країна, яка намагається сконцентрувати владу в одних руках

У сучасному світі Туреччина не єдина країна, яка страждає на фантомні імперські болі і очевидно не перша у намаганні сконцентрувати владу в одних руках. 

Богдан ЯРЕМЕНКО: Про скрипчині слова

Не розповідайте мені. Я знаю, що таке жити в гетто.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Свідоме зусилля

Спостерігаю, що багато хто з російськомовних корінних киян після Майдана перейшли на українську мову свідомо. Нехай поміж собою вони спілкуються російською, але коли виходять в публічний простір, говорять українською, маркуючи себе як українців.

Мирослав ГАЙ: Ви забули, що у країні війна?

Дуже часто навчання у РФ є прикриттям для перекидання великої кількості бойової техніки та особового складу.

glavpost.com