Сергій ДАЦЮК: Чи була, чи є і чи буде революція в Україні?

Вже минуло три роки з моменту перемоги Революції Гідності на Майдані. Але чи була то революція, чи продовжується вона зараз і чи здійсниться революція як така?

Що таке соціальна революція?

Соціальна революція є усвідомлювані в суспільстві через тривалий революційний наратив/дискурс як бажані та позитивні принципові зміни цього суспільства, що здійснюються в спеціальній революційній, тобто тривало змінюючій суспільні правила та закони, практиці, в ідеалі універсального спрямування, тобто які виходять за межі одного суспільства, які відбуваються в короткий за мірками історії проміжок часу, в ідеалі протягом життя одного покоління людей.

Успіхом соціальної революції є визнання наступним поколінням людей її як позитивної з дистанції майбутнього.

Зі змістовної точки зори соціальна революція є можливою в тому суспільстві, інтелектуали та переконані ними правлячий клас та громада якого вважають революцію способом розвитку цього суспільства.

Це відбувається в тих суспільствах, де постійно чи повсякчас відбувається сповільнення розвитку, зниження ефективності соціальних інститутів та створюються бар'єри вертикальної соціальної мобільності на тлі певної інтелектуальної свободи, яка дозволяє розробляти інтелектуалам та благородній меншості правлячого класу механізми пришвидшення розвитку, нові ефективні соціальні інститути та способи подолання бар'єрів вертикальної соціальної мобільності.

З формальної точки зору соціальна революція є дотримання декількох установок:

1) Радикальність суспільних перетворень, яка пов'язана з глибокими інституційними змінами і з очевидними змінами соціальної структури суспільства;

2) Відновлення справедливості та люстрація правлячого класу – зміщення старих кадрів і прихід нових з обов'язковим покаранням представників правлячого класу (в контексті гуманізації – не обов'язково фізичним знищення, але втратою влади, власності, статусу, іноді свободи і навіть громадянства);

3) Зміна міжнародного буття суспільства – зміна геополітики, зміна місця у світі, зміна рівня світових домагань і т.д.

4) Зміна основних правил суспільного існування – Конституції, релігії, міфології;

5) Зміна символічного простору існування – календаря, пам'ятників, символів, героїв і т.д.

6) Зміна способу роботи зі знаннями – наукова революція та революція в освіті;

7) Зміна творчої сфери – мистецька революція;

8) Зміна повсякденності, перш за все, через зміну наративу повсякденності у традиційних ЗМІ та через появу нових форматів комунікації, включаючи інноваційні (нині це Інтернет-видання, соціальні мережі тощо);

9) Зрештою, виникнення нової філософії, яка рефлексує революційні зміни через революційний дискурс, постійно корегуючи повсякденний наратив революції, та задає просторові рамки (універсалізація) та часові межі (стратегічність) революції.

В цьому контексті розрізнення наративу та дискурсу революції є принциповим. Наратив є формою оповіді щодо процесу, що включає повсякденність та емоційність, і постійно дотримується певних мислительних установок. Дискурс є відрефлексованим та концептуалізованим видом наративу, який використовується в науці та філософії для самоусвідомлення, осмислення та проспектуалізації і водночас оцінок та корекції наративу.

Дуже часто, і наша академічна спільнота тут не виняток, наратив плутають з дискурсом, розуміючи так, що мислительні установки наративу це і є вже рефлексивний концепт, що абсолютно невірно. Відтак, як свідчать мої сутички з академічними філософами, революційний дискурс намагаються редукувати до інтерпретацій подій Майдану 21 листопада 2013 – 21 лютого 2014.

А це всього лише революційний наратив, та й то в його початковому вигляді. Бо Майдан як Євромайдан та Революція Гідності, при всій повазі до нього, не містив всіх мислительних установок і тим більше не був достатньо глибоко та широко концептуалізованим, щоб претендувати на роль дискурсу революції. Сам же революційний дискурс навіть досі не допрацьований.

Більше того, революційний дискурс має накладатися рефлексивно поверх націоналістичного, імперіалістичного та ліберального-демократичного наративів. Причому саме відсутність революційного дискурсу дозволяє представникам якогось з наративу виступати з фанатико-нерефлексивних позицій. Тобто якщо ти по наративу не націоналіст, то імперець-москаль, запроданець Росії.

Чи якщо ти по наративу ліберал-демократ, то обов'язково маєш бути націоналістом, бо де ж твій патріотизм. Конструктивістський же дискурс, справжній дискурс нинішньої революції, взагалі вважається чимось утопічним, бо досі не має свого публічного наративу. Причому ця проблема академічними філософами не рефлексується – будучи самі нерефлексивно зануреними в певний наратив, вони щиро вважають його революційним дискурсом.

Євромайдан це був певний наратив, що мав початкові явно виражені публічні установки на зміну міжнародного буття суспільства. З початком же кривавого протистояння після прийняття диктаторських законів в Парламенті від 16-го січня 2014-го року Євромайдан перетворюється на Революцію Гідності і відповідно додає публічні (що існували до цього неявно) установки на суспільні модернізаційні перетворення та люстрацію правлячого класу, тобто розширює рамки наративу.

Майдан формально завершується 21-го лютого 2014-го року цими трьома установками (1-ою, 2-ою та 3-ою в запропонованому вище переліку). Решта мислительних установок революції з'являються, а згадані три наявні розширюються та уточнюються, в наративі революції вже після цього. Водночас до революційного дискурсу публічна дискусія в Україні так і не піднімається – олігархічні ЗМІ все топлять в наративі повсякденності.

Чи була революція в Україні?

Це не просте питання. "Була чи не була революція" як питання потрібно чітко означувати в часових проміжках.

Що відбулося протягом часу між 21-го листопада 2013-го року та 21 лютого 2104-го року в Україні? Є дві відповіді. Перша відповідь – Революція Гідності. Її дають революціонери-українці, російські ліберали та міжнародна спільнота поза дією російської пропаганди. Друга відповідь – збройний переворот, після якого до влади прийшла бандерівська хунта. Таку відповідь дає російська влада, контрреволюціонери-українці, росіяни та іноземці під дією російської пропаганди.

Сама відповідь на питання, чи була революція в Україні, є означенням приналежності чи неприналежності до революційного наративу.

Сьогодні ми можемо фактологічно довести – революція в Україні почалася, досягла дуже небагато, але під військово-економічним, прямо корупційним, міжнародним політичним тиском Росії була згорнута українським правлячим класом.

Контрреволюція в квітні 2016-го року призвела до реставрації антинародного режиму, подібного до режиму Кривавого Президента, який в деяких своїх проявах навіть більш цинічний, більш жорстокий та більш беззмістовний.

Ми можемо констатувати такі успіхи Революції Гідності:

  1. Асоціація з Європою (і досі планований псевдобезвізовий режим).
  2. Зменшення впливу Росії в Україні, частковий розрив економічних відносин з Росією та переорієнтація економіки на інші, зокрема європейські, напрямки.
  3. Часткова, значним чином позірна, реформа поліції.
  4. Часткова, значним чином позірна, судова реформа зі змінами Конституції.
  5. Зруйновані пам'ятники Леніну і в символічному плані здійснена спроба відходу від СРСР.

Причому, більш-менш очевидних і важливих успіхів тут саме два перших. Ще дві це так би мовити те, про що ще можна хоч якось говорити як про успіх. Спроба завершення руйнування радянського наративу без дискурсивної рефлексії та просування суті революції прямо і відкрито утверджує націоналістичний наратив. Можливо це правильно під час війни.

Але з перспективної точки зору це фактично є недосконале і непослідовне руйнування – радянські символи нерефлексивно заміщаються націоналістичними символами, теж доволі суперечливими і контраверсійними. Революційні символи не можуть бути надбані в цьому процесі, бо сама революція не відбулася.

Решта спроб реформ та псевдореформ виглядають дуже сумнівно, щоб записувати їх в успіхи. Особливо скандальною виглядає заблокована конституційна реформа в Україні, яку можна розглядати як найбільшу перемогу Росії, вкупі з такими ж перемогами – окупацією Криму та частини Донбасу.

Натомість список невдач та поразок Революції Гідності значно більший:

Війна

1. Втрата Україною Криму та окупація Донбасу з перспективою його втрати або інтеграції до України в якості токсичного активу.

2. Відмова України вести війну з Росією і потрапляння в ситуацію жорсткого зовнішнього геополітичного управління через різні формати перемовин (мінський, нормандський та інші оказіональні формати).

3. Безперспективність АТО, відмова від юридичного оформлення окупованих територій, відмова від військового стану.

4. Власне "Мінські домовленості", які дозволили відновити українську армію (для відсічі сепаратистам, але не для відвоювання територій шляхом війни з Росією), але водночас дозволили Росії здійснювати міжнародний примус України до компромісу на її умовах.

5. Контрабанда на крові з окупованою територією Донбасу та Кримом.

6. Продовження економічних відносин з країною-агресором Росією, в тому числі у військовій сфері.

Політико-правова система

1. Укладення владою олігархічного консенсусу, який заблокував можливість деолігархізації, демонополізації та модернізації економіки.

2. Фейкова спроба децентралізації та втрата конституційного суверенітету українською владою всередині так званого Мінського процесу, що великими надзусиллями громаді вдалося зупинити шляхом повного блокування конституційного процесу. Тобто, як результат – блокування конституційної реформи.

3. Фейкова реформа правової системи, люстрація якої виявилася заблокованою.

4. Відмова від правового покарання злочинців режиму Кривавого Президента, що знищило довіру до нової влади.

5. Відмова від правової боротьби з корупціонерами, перш за все в Парламенті, не дивлячись на створення безлічі антикорупційних інститутів.

6. Відмова від розслідування корупції Президента, перш за все, офшорного скандалу та його бізнесової залежності від Росії.

7. Олігархічна контрреволюція в Парламенті, де-юре неіснуюча Коаліція, незаконно обраний Уряд з некомпетентним Прем'єр-міністром.

8. Бездарна люстрація поліції, яка призвела до зростання злочинності.

Економіка

1. Постійне погіршення економічної ситуації, збільшення зовнішнього боргу аж до часткової втрати суверенітету над власним ВВП на майбутнє.

2. Катастрофічна девальвація національної валюти.

3. Руйнування української банківської системи і зростання впливу російських банків.

4. Зростання цін та приховувана інфляція.

5. Підняття тарифів в умовах олігархічної монополії, яке посилює олігархічну експлуатацію громадян у використанні ними інфраструктур енергоносіїв.

6. Нищення середнього класу через проект Уряду "3200" вкупі з податковими новаціями.

Справжня люстрація не відбулася, колаборанти минулого режиму не покарані, війна не виграна і перспектив закінчення не має, корупція ще більше зросла, олігархи, що втрачають на тлі економічного відкату та війни, посилюють експлуатацію громади і частково компенсують втрати.

Окрім того, в Україні навіть не поставлено на дискурсивному рівні питання про наукову, освітню та мистецьку революції, про революцію повсякденного наративу та про філософську революцію.

Революція в Україні по суті тривала до осені 2015-го року. Але з квітня 2106-го року після контрреволюційного перевороту в Парламенті відбулося блокування революційних змін і повернення до минулого.

Впевнено можна сказати, що спроба революції в Україні була, але революція не відбулася. Результати невеликої і нетривалої революції українським правлячим класом мінімізовано через Контрреволюційну Реставрацію.

Єдиний революційний простір, де громада якось протидіє, – це ЗМІ, соціальні мережі та немасові акції громадських протестів та блокад.

Недоведені до кінця революції не приносять народу, що спробував її проводити, нічого хорошого. Такі недоведені революції швидко забуваються, сподівання світу на революційний народ перетворюються на світову зневагу до такого народу. Народ, що виявився не здатен довести до кінця свою революцію, віддається на поталу іншим народам.

Чи відбувається зараз революція в Україні?

А може ну її, цю революцію? Ми спробували, не вийшло. Може давайте зосередимося на еволюції, тобто на повільних реформах. Може плюнемо на цю боротьбу з корупцією, купа народів живе з корупцією, і краще за нас живе?

От тільки фронтирний статус України не дасть нам існувати навіть з десяток років. Фронтирна країна може існувати лише за рахунок Перманентної Революції, яка постійно відновлює рівновагу між зовнішніми геполітичними впливами всередині країни.

Якщо тільки фронтирна країна припиняє революційні зміни, потужні сусіди одразу ж руйнують рівновагу – створюють корупціогенну олігархію, здійснюють інформаційну та культурну експансію і з часом розривають країну на шматки.

Подивіться на історію України – ми постійно долучалися до чужих цивілізаційних чи геополітичних проектів і через деякий час були змушені вичавлювати з країни залишки чужих цивілізацій.

Єдиний спосіб існувати для України без революцій це перевезти всіх українців куди-небудь до Австралії, а цю територію віддати росіянам та полякам. От тоді можна буде там, серед кенгуру, творити український дзен.

Тому революція для України це карма Фронтиру. Це дуже подібне до того, як імператор це прокляття великої Росії, яка без єдиного авторитарного центру розпадеться. Щоб не розпастися, авторитарний центр має синхронізувати зміни по всій території Росії.

Україна так само має інше прокляття – урівноважувати (не синхронізувати, бо це неможливо) зовнішні впливи всередині своєї країни. Для урівноважування постійно потрібні соціальні інновації, а це вимагає неперервної соціально-філософської роботи.

Сьогодні українська революція бродить в науковому, філософському та мистецькому середовищах, бореться за своє існування в повсякденному наративі ЗМІ, нуртує в соціальних мережах та колобродить в партизанських антиолігархічних та антивладних громадських рухах.

Концептуальна революція. Академічне наукове та філософське середовище відмовилось від революції в своїх керівних установках, і лише молодь намагається стимулювати революційний дискурс. Водночас антиреволюційні контрдискурсії поглинають цей революційний дискурс і не дозволяють йому існувати академічним чином. Відтак наукова та академічно-філософська революція поки що можлива лише за умов кадрової люстрації в науці та в академічній філософії.

Натомість клубні середовища концептуальної роботи повністю вичавили свій пасіонарний потенціал на активну фазу революції та на війну. Середовище гуманітарного революційного дискурсу стало дуже обмеженим, маргіналізованим і опинилося в ситуації декількох потужних викликів:

1) відмова бізнесу навіть від позірного фінансування (всі гроші пішли на війну та на виживання бізнесу);

2) ігнорування академічною спільнотою перетворилося на пряму протидію, яка зрозуміла небезпеку його існування для своєї перспективи;

3) ігнорування ЗМІ, які підтримуючи наратив повсякденності, цілеспрямовано відмовилися від інтелектуалізації чи навіть концептуалізації.

Середовище гуманітарного революційного дискурсу зараз всерйоз обговорює різні способи внутрішньої еміграції аж до створення інтелектуальних монастирів.

В сфері мистецтва революція не відбулася і її необхідність не заявлена концептуально. Інакше кажучи, революційного мистецтва, на яке всі ми сподівалися, в Україні не сталося. Тут можна назвати багато причини – війна, організаційна слабкість мистецьких середовищ, руйнування бізнесу, загальна соціальна депресія та апатія, пов'язаний з цим еміграційний відтік і т.д.

Але нічого такого, що хоча б претендувало на світовий шедевр українці поки що так і не створили. Якщо подивитися на досвід Великої Французької чи Більшовицької революцій, то це все ще може попереду. Але в академічних та мистецьких середовищах відбувається саме бродіння, а не спроби революціонізувати мистецький наратив.

Революція наративу повсякденності. Перший новий за форматом телеканал (5 канал) з'явився ще в часи першої Помаранчевої Революції та став ініціатором цілої плеяди так званих гібридних телеканалів ("Еспресо", "News One", "112 Україна", "Громадське ТБ"). Ці гібридні телеканали досить довго були спрямовані саме на продукування революційного наративу.

Водночас їх олігархічне здебільшого походження, відсутність аналітичної рефлексії та прямий тиск антинародної влади призвів до блокування революційного наративу. Час від часу події війни та події громадського протесту змушують ці телеканали відновлювати революційний наратив, але лише за рахунок запрошених гостей.

Формати телетрансляції дозволяють перебити будь-яку значимий аналіз політичними оцінками, заявами, скандалами і т.д. Деінтелектуалізація гібридних форматів дозволяє упосліджувати аналітику та стратегічний підхід.

Партизанська революція. Періодичні протести та блокади громадськості не є системними і не можуть претендувати на продовження революції. Вони призначені більше для утримання революційного наративу в суспільстві та для блокування аж зовсім нахабних та цинічних дій влади та олігархату. Партизани зберігають революцію та підтримують революційний потенціал, але вони самі по собі нездатні відновити революцію.

Для справжньої революції потрібні чотири речі – революційний концепт, мережева революційна організація, революційна дія на тлі її підтримки революційним наративом та інтелектуальний центр рефлексії революційного процесу. Такий інтелектуальний центр має бути неполітизованим, не йти у владу, і займатися смисловим управлінням революції, корегуванням революційного концепту, критикою революційних дій, пропозиціями по революційній реорганізації.

Отже в ситуації Контрреволюційної Реставрації існують сфери, де тліє революція, але вони неспроможні самі по собі без соціальної енергії громади відновити революцію.

Чи буде новий виток революції в Україні?

Поки що ситуація виглядає так, що всі жертви були даремні, і революція зазнала поразки.

Ні успіху в революції, ні перемоги у війні. Ні в Європу, ні в Росію. Ні в майбутнє, ні в минуле.

Українці черговий в історії раз не бачать можливостей для одночасної війни з власним олігархізованим правлячим класом та з Росією для виборювання свободи.

Якщо це так, то треба зробити висновок. Може ми, українці, дійсно не заслуговуємо на власну державу?

Нічого ганебного в цьому немає. Ми так жили віками, досі ще живемо і якось далі будемо жити. Ну будемо потроху переставати бути українцями, вчити англійську та російську.

Може бути українцем це якесь прокляття?

Коли гречкосії ігнорують козаків та тримаються панів, які стравлюють козаків один з одним, то держави не буде, при всій повазі до гречкосіїв та козаків.

Найголовніше в оцінці перспективи нового витку революції – масштаб.

І цей масштаб дрібнішає саме тоді, коли не виконуються елементарні кроки революції. І французька 1789 року, і російська 1917 року революції швидко виконували протягом перших трьох років необхідні кроки люстрації, інституційних змін та військового захисту. І вже навіть під час цих років дискусії на масштабні теми не стихали, і потім після трьох років ці дискусії розгорталися в широкі процеси змін.

Українська революція 2013-2014-их років втратила масштаб дуже швидко, вже восени 2015-го року. До третьої річниці (в лютому 2017-го року) – Контрреволюційна Реставрація не тільки відбулася, але вже і встигла розчарувати українську громаду.

Сьогодні доводиться визнавати антиолігархічний партизанський рух громади революційним. Ганебне визнання дрібного масштабу. Але що поробиш.

Революційний дискурс універсального масштабу український правлячий клас на дух не сприймає.

Моя "Декларація громад людства" пропонувала саме універсальний масштаб. І саме цей масштаб був проігнорований фундаментально – ні аналізу, ні критики, нічого. Зеро.

Була ж можливість. Можна було не торгувати конституційним суверенітетом за кордоном під військовим тиском Росії, не намагатися маніпулятивно сформулювати нову модель олігархічного рабства під нового президента руками академічних правників. Можна було б справді створити конституцію майбутнього, де би самодостатні громади контролювали би державу та корпорації.

Не захотіли. Зробили те, що і завжди, – дрібне і мерзотне болото корупції, зради, кривавої контрабанди, торгівлі з ворогом і жебрацтва у Європи.

З цього дрібного масштабу не може постати універсальна революція. Більшість політиків, вчених, митців – контрреволюціонери.

При такому підході, навіть якщо ми знищимо всіх олігархів та корумпованих ними політиків, це нічого не змінить.

Революція це питання масштабу. Чим дрібніший масштаб, тим менше шансів у революції. Масштаб суспільної свідомості зараз зменшено до повсякденності дрібних конфліктів, скандалів, локальних зрад та дурнуватих ініціатив влади.

В повсякденний наратив зараз в принципі не можуть проникати революційні метанаративи універсального змісту та футурологічного спрямування.

Фундаментальний когнітивний бар'єр, створений постмодернізмом, – це зокрема заборона для проникнення метанаративів у наратив повсякденності.

Без антипостмодерністської революції повсякденного наративу нова революція неможлива.

Щоб в теперішньому змінювати майбутнє, потрібно змінити повсякденність.

Тому окрім роботи зі страхами в суспільній свідомості, проблема яких була викладена в попередній статті, нам потрібно відстояти головне революційне право – право на метанаратив у повсякденності.

Що ж торкається принципової можливості революції в Україні, то тут я маю сказати неприємну і мабуть сумну річ.

Україні для повільних еволюційних змін знадобиться декілька десятків років.

Але в України немає стільки часу – її розірвуть на шматки набагато раніше.

Єдина можливість Україні зберегтися на майбутнє це радикальна революція.

Тому вірити в Україну – це значить вірити в революцію.

Українська правда

реклама
comments powered by HyperComments
Олексій АРЕСТОВИЧ: Нашими природніми ворогами є усі, хто бажає зруйнувати наш хаос

Судячи з соцмереж, ЗМІ та розмов громади між собою, ступень істероїдності українського суспільства - давно вже у червоній зоні.

Петро ШУКЛІНОВ: Дотиснемо гадів

Це все, що зараз відбувається в Україні - це пройде. Просто треба пам'ятати, навіщо і для чого все починалось. Треба бути в тонусі і не дозволяти нав'язувати, що болото - це природне середовище життя.

Мирослав ТЯМУЩИЙ: «ДНР»: вокзали-примари і два «міжнародних» потяги

Вагон з написом «Донбас» тягне старенький маневровий тепловоз ЧМЕЗ, вироблений ще в радянські часи, з поршневими кільцями, що підлягають негайному ремонту. Ось такий вийшов локомотив «економіки» «Донецької народної республіки».

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Сепаратисти у керівництві української залізниці

У 2014 році на тимчасово окупованій території Луганської області було залишено 3 400 вагонів, які належать "Луганській дирекції залізничних перевезень" Донецької залізниці.

Орест СОХАР: Юстиція з відкатом: «ваша честь» і 10 млрд грн

Шановний міністре юстиції Павле Петренко, уже зовсім здоровий глузд залишив все ваше відомство? Я розумію, що гроші на вибори потрібні, але відверто протидіяти державним інтересам, - це вже перебор!!!

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Ліквідували свідка по справі Януковича

Можливо, на часі повернутися до питання візового режиму з РФ попри завивання "там же родственники" и "люди работают на заработках".

Анатолій КРАВЧУК: Дві версії вибуху складів у Балаклеї

Єдину правильну версію маємо від пана Матіоса, який, як завжди, знає все і навіть трохи більше і саме тоді, коли про це ще ніхто навіть і не чув – "в наслідок диверсії", зазначив Матіос. Ну от, все зрозуміло, а головне ніхто не винний – це звичайна диверсія!!!

Петро ОЛЕЩУК: Це не «правильне» або «неправильне» рішення. Це єдино можливе рішення

А тепер, так або інакше, більшість росіян дізнається, що "країна 404" все ще існує, і що вона не дуже добре дивиться на їх поїздки на власні окуповані території.

Олеся ЯХНО-БЕЛКОВСКАЯ: блокада не вирішує завдання контрабанди

Два місяці торгової блокади силами активістів і деяких політиків підштовхнули владу до складного для неї рішення – легалізації блокади. Однак воно може мати наслідки для військової ситуації, «мінського процесу» і санкцій політики.

Валентин КРАСНОПЬОРОВ: Про гендерну рівність

Будучи з дружиною на курсах перед народженням свого сина, інструктор сказала, що останнім часом чоловіки беруть все більшу роль в процесі дородовому і під час нього.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Кредит МВФ і суспільна дискусія

Прем'єр заявив про збитки від блокади "щомісяця 2-4 млрд грн", проте не пояснював, на чому ґрунтуються ці розрахунки.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Оглядаючись назад і міркуючи про завтра

Через олігархічнї монополії в Україні надзвичайно дороге життя - чесно заробляти на пристойний рівень споживання тепер стало фактично неможливо. 

Остап ДРОЗДОВ: Мало який народ має розкіш засновувати свою сучасну державу, у нас така розкіш є

Коли вороги жовчно обзивають Україну недо-державою – нас трясе від обурення. Але ж вони праві. І ми це знаємо.

Петро ОЛЕЩУК: Потрібні гроші до бюджету? То візьміть їх!

«Ігорний» продукт – це не хліб, кіоск у кожному закутку біля школи відкрити не можна, і «перенасичувати» ринок – теж не можна. Але і робити вигляд, що попиту на цей продукт немає – теж блюзнірство.

Борис КУШНІРУК: Українців не турбують вклади у російських банках?

Коли мова йде про гроші, то в багатьох українців зникають моральні прерогативи. Тому я би не казав, що у росіян нема шансів працювати в Україні. 

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Весняно-польові роботи в «ЛНР»: добрива і посівний матеріал з України

ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" запустило виробництво аміачної селітри. Запуск відбувся 15 лютого 2016 року. Селітра випускається з привізного аміаку від Черкаського "Азоту" і АТ "Міндобрива", Росош.

Сергій ГРАБСЬКИЙ: Чому на Донбасі активізувались бойові дії

Обстріли проводяться по таким населеним пунктам, які не становлять ніякої абсолютно тактичної цінності, і вони просто "накривають" або помилково, або абсолютно свідомо населені пункти, які знаходяться на досить великій відстані від лінії зіткнення.

Мирослав ГАЙ: Майдан — це нормальний стан українського народу

Про те, чому майдани в Україні будуть відбуватися і далі, чи можливий перехід від мирних протестів до збройних протистоянь, чого прагне українське суспільство.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: На Луганському напрямку спостерігається передислокація терористів

В ОБСЄ заявили про колону з двох БТР-80, однієї БРДМ-2 та 16 вантажівок військового типу, які виїжджали з території одного з комплексів в Луганську.

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Хто катував полонених українських розвідників

За інформацією місцевих джерел аналітичного відділу ГІ "Права Справа", у допитах українських бранців із застосуванням фізичних тортур безпосередньо брав участь начальник "відділу захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом МДБ ЛНР" полковник Андрій Руденко.

Богдан ЯРЕМЕНКО: Пісня про Севастополь - деградація російської дипломатії

З морально-есетичним рівнем російської дипломатії вже давно все ясно - з часів лавровського "мудаки, *ля" і захаровської калінки під шафе.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Самотня, боса, ма

Думка, нібито, "держава" є найвищою цінністю для народу, заради якої він готовий нескінченно терпіти потурання інших своїх цінностей та прав, зокрема, права на гідне життя, знищила надмогутній СРСР.

Віталій ПОРТНІКОВ: Кремль не знає, що робити зі зверненням Януковича

Про те, що в листі, в якому Янукович звертається з проханням ввести війська на територію України, «насправді» такого прохання не міститься, Чуркін нічого не говорив. Як і про те, що про лист Януковича нічого не знають ані в адміністрації президента Росії, ані в російському парламенті.

Ніхто не думає і нічого конструктивного робити не хоче - всі з усіма воюють

Як мене за*бали люди, які не вміють думати, а живуть в біполярному світі чорне-біле, зрада-перемога.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Скільки гонорару отримав Насіров за допомогу Онищенку в уникненні сплати від податків?

100 мільйонів гривень застави справді велика сума для людей, які нещодавно отримали 3200 гривень від Гройсмана.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Nostra Damus

З точки зору стратегічної операції з приведення народного господарства у відповідність з народною думкою, 26 років незалежності, були надзвичайно вдалим періодом: розвалили майже усе.

Анатолій КРАВЧУК: Проблема для Росії, або Чи потрібна нам блокада...

Якщо коротко, то з певною впевненістю можна сказати, що через блокаду, в "Л/ДНР" скоро попросту нічого буде жерти і то зовсім і всім...

Антін МУХАРСЬКИЙ: Кітч і нова Україна

На наших очах народжується нова Україна. Не аграрно-шароварна, не кітчево-вульгарна, не зросійщено-попсова, але інша і поки що незбагненна у всій неозорості своїх форм буття.

Розпад Російської імперії і Українська революція. Рік 1917-й

Взагалі, гасла, промови, відозви, резолюції того часу були таким набором слів, від якого у кількох розсудливих людей, що залишилися, відвисали щелепи. Треба ж – вигадати щось нечуване: народ, що складається тільки з бідноти фізичної праці!

Орест СОХАР: Трепак поставив НАБУ і НАЗК поза законом

Трепак своїм "дамокловим" пером цілив у дещо іншу мішень: у створюване Державне бюро розслідувань. Він написав досить таки грунтовну статтю, в якій навів свої аргументи щодо нелегітимності формування ДБР.

Сергій КЛИМОВСЬКИЙ: «Блокада» і як використати силу Москви

Завдяки парасюкам Москва отримала підставу казати у Європі: ось бачите, Україна сама відмовилась від Донбасу, блокує його і створює там гуманітарну катастрофу.

Петро ОЛЕЩУК: Рух до Європи - це рух від Росії

Не важливо, як називається територія. Якщо вона контролюється Кремлем - вона по один бік "залізної завіси" з Кремлем.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Соромно за журналістів, які розвели скандал на пустому місці

“Ви не маєте права зупиняти депутата, у нього є депутатська недоторканість”, -- волає на відео сестра нардепа Парасюка. А хто така в законодавстві “сестра нардепа”?

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Навіщо Росії окуповані території Донбасу

Росія йде за сценаріями, які були нею відпрацьовані в Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї: захоплення певної території, створення проросійської адміністрації і "заморожування" конфлікту з метою підтримки постійної напруги всередині цих країн.

Мирослав ГАЙ: Кожен українець має для себе відповісти – він хоче брати участь в зраді чи ні?

Про заяви екс-президента Віктора Януковича щодо блокади Донбасу, реальну шкоду українській економіці, війну та торгівлю.

Віталій ПОРТНІКОВ: Державність передусім - це повага і відповідальність

Повагу потрібно розбудовувати у постійному діалозі між суспільством і владою.

Остап ДРОЗДОВ: Нам потрібно перестати постійно виряджати весну туди, де її бути не може

Що робити з демісезонною слабкістю народу, здатного проявляти себе лише пізньою осінню, коли вже запізно? 

Дмитро СНЄГИРЬОВ: Українська розвідка забула про мотострільців з Самари в «ЛНР»

Свого часу начальник Генштабу ЗСУ генерал-полковник Віктор Муженко підтвердив факт перебування на території України російських військових частин, зокрема 15-ї окремої мотострілецької бригади.

Геннадій АФАНАСЬЄВ: Прийшли закони, за якими ти тепер ‒ ворог

Серед зла завжди є шлях угору. Головне ‒ не втрачати себе серед відчаю. Прекрасне має наповнювати серце. Але хіба зло потерпить, що є щось живе серед вимерлої пустелі, серед скверни, на яку перетворювали загарбники рідну землю?

Володимир АР'ЄВ: Україна потребує справжньої боротьби з корупцією

Фігурант квартирного розслідування Лещенко бере на поруки друга Углави і Саакашвілі - Теймураза Нішніанідзе, якого підозрюють у заволодінні державними коштами в особливо великих розмірах. Того самого, який у слідчого раптово забув і українську, і російську.

Антін МУХАРСЬКИЙ: Росія калічить

Не вступайте в жодні дискусії і суперечки, адже диявол часто народжується з піни на вустах янгола, що вступив в боротьбу за добру справу.

Володимир АР'ЄВ: Основним бенефіціаром блокади є Коломойський

У Коломойського на Кременчуцькому НПЗ виробляється певна кількість мазута, який для енергетики є також вчорашнім днем, але кудись продати його все одно треба. Питання - на сотні мільйонів гривень.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: Семен та Єгор зникли в найвідповідальніший момент: збурили народ, підставили рядових учасників і втекли

Від того, що центральна влада жує валянок і не здатна на рішучі дії в якості державників хтось десь сидить на коліі, блокує ОДА, організовує майдани, не ходячи рокам в раду -- погрожує ту саму раду розпустить.

Петро ОЛЕЩУК: Владі не довіряють, бо вона постійно бреше, і ця недовіра лише чекає, аби у щось вилитись

Ну не можна підміняти вирішення проблеми словоблуддям та терором. І силовими методами не можна все вирішити. Не розуміти це після Януковича - верх дебілизму.

Максим МИХАЙЛЕНКО: Атаманщина - це стара українська хвороба

Країні потрібна інша Конституція та посилена нею ефективна виконавча влада знизу доверху, чого наразі немає. Та навряд чи вона з'явиться через бунти якихось мутних "професійних активістів" та ще зі зброєю в руках під час війни.

Олексій АРЕСТОВИЧ: Маленький політичний лікнеп

У політиці не має ніякого значення - правий ти, або ні, моральний, або аморальний.

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА: По закону і паспортах

Ініціатива покінчити з подвійним громадянством прекрасна. Однак чистити рибу варто з голови: коли головний податківець і парламентарі мають по кілька паспортів і просто паразитують в країні, де вони працевлаштовані - оце головна проблема.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА: Як легалізувати короткостволи без ризику

Погодьтеся, що 90% отих сварок і розборок, під час яких можливе невиправдане застосування зброї - відбувається по синьці, тобто, в нетверезому стані. Твереза адекватна людина ніколи не буде стріляти без дуже вагомих на те підстав.

СБУ обіцяють оголосити результати перевірки інформації про перебування Самойлової в анексованому Криму

Державна прикордонна служба та служба безпеки України перевірять, чи справді російська співачка Юлія Самойлова, яка представлятиме Росію на пісенному конкурсі Євробачення-2017 у Києві, незаконно перебувала на території анексованого Криму.

Фашик ДОНЕЦЬКИЙ: Ода лицемірству в окупованому Донецьку

Також вразила диверсія Хунти прям у серці окупованого Донецьку: в буфеті продавали львівський шоколад корона. Як ніхто не вдавився нацистським шоколадом - загадка.

glavpost.com