Богині та коханки: топ-5 українських «еротичних» книжок

Так вже сталося, що куртуазна доба української класики – від Івана Котляревського до Василя Пачовського – єдина благодатна нива, яка вродила нащадків.

Відверта еротика якось не прижилася у творах сучасних авторів. І більшість із них чудово наслідують своїх великих попередників, імітуючи їхній стиль на початку нового тисячоліття. Тож не дивно, що більшість книжок цього «еротичного» огляду – так само передруки вже сучасних класиків, чиї «сороміцькі» твори з’явилися друком, щойно до України прийшли незалежні часи.

Юрій Винничук. Житіє гаремноє. – Х.: Фоліо, 2016

Коли цей скандальний твір починав друкуватися в легендарній газеті «Post-Поступ», українська література тільки входила в період постмодерністської гри та містифікації. І не дивно, що реакція на «плюндрування національної цноти» була відповідною і в самій Україні, і за її межами. Місцевий Союз українок погрожував судом, читачі-діаспоряни масово зрікалися передплати на журнал «Сучасність», де друкувалися не менш скандальні «Рекреації» Юрка Андруховича, а дехто навіть збирався вкоротити собі віку через таку ганьбу. «Пане Винничук, - писали до автора «Житія гаремного», -- прочитавши в газеті «Post-Поступ» в рубриці «Школа кохання» Вашу публікацію «Житіє гаремноє», ми були до болю вражені цим блюзнірством». Воно й не дивно, адже цей твір про бідну українську полонянку, Настю Лісовську з Рогатина, що звалася Роксолана, був рясно ілюстрований сценами «розгнузданого», як на цнотливого пострадянського українця, сексу в усіх можливих (і неможливих) ракурсах, позах і позиціях. Який, додамно, безсоромно прозирав навіть крізь кучерявий стиль початку ХVІІІ століття. «Єднак кгди дістав мій поцілунок, руки не забрав, а ліг на мене і там, де хвилю перед тим була єго рука, об'явилося коліно, а зачало ґвалтовне розсувати мі стегна. Я-м ся боронила, вигукуючи: – Ох, ні... не можна... благаю... Леч він тоє пускав повз вуха і такой розмістився межи моїми ногами. Тепер юж без жадних зусиль розкрочив мя на цілу широкість. Далій взяв мою долоню і опустив собі до живота, охоплюючи моїми пальцями той величний ключ, которий націлений був у браму розкошей». З часом цей хрестоматійний текст посів місце «українського Декамерону», а його автор здобув славу неперевершеного містифікатора свого часу.

Лесь Подерв’янський. ПЗТ: П’єси, оповідання, есеї, сценарії. -  К. : Наш формат, 2016

З огляду на передруки «гаремних» творів доби дев’яностих особливого криміналу у виданні довгоочікуваної повної збірки творів Подерв’янського явно не спостерігається. І не лише тому, що всі вони, включно з маловідомою комедією-екшн «Ваша Галя балувана», здобули заслужену славу в самвидаві 1970-80-х років, а пізніше навіть були видані на аудіокасетах та дисках. Просто еротики у збірці небагато, оскільки її в ті бровасті часи замінювало все, чого не було в офіціозі. Наприклад, грімка суміш абсурду й чорного гумору, перенасичена суржиком і тією самою «ненормативною лексикою», яка свого часу – разом із одіозними творами Андруховича та Винничука - загрожувала висадити на демократичне повітря хиткі підвалини суспільної моралі. Хоч і без еротики, ясна річ, не обійшлося. «Я сексу захотіла по дорозі, - звірялася тамтешня героїня-феміністка. - І в піхву файні кульчики запхала, / Але того мені було замало: / Я з’їхала з хайвею на леваду, / І там займалась сексом із стік-шифтом, / Бо всі чоловіки — то є тварюки, / Їм тільки факу хочеться од жінки, / А в мене є душа, і я люблю співати, / Ще вірші я пишу про Україну...». Насправді ж Подерв'янський всього лише артистично грає з «народним» словом, завдяки чому йому вдається донести до нашого сьогодення незабутній флер кондового соцреалізму, де навіть нецензурщина й суржик несподівано виявляються самостійною цінністю.

Юрко Позаяк. Шедеври. – К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013. – 240 с.

Сьогоднішнє перевидання класичних «Шедеврів» Юрка Позаяка вже не нагадує їх появу на тілі колективної збірки гурту «Пропала грамота» 1997-го року. І «тілесна» згадка тут не лише до того, що на той час ця книжка сусідувала у гуртожитських тумбочках із ксерокопіями «Тропіка Раку» Міллера та «Москвою-Пєтушками» Єрофеєва. До того ж, таке вульгарне сусідство не відлякувало автора, якого життя повсякчас ставило в інакший контекст. Попри те, що левина частка позаякових віршів сприймається як жартівлива творчість, а самого його називали порнографом і ренегатом від поезії, проте, закриваючи очі автору дозволили стати кандидатом наук. А пізніше – ще й писати вірші у посольстві Сербії та Хорватії. А далі взагалі стати послом.  Тобто до пантеону сучасних класиків він увійшов із більшим драйвом, ніж його ліричний герой. Пригадуєте? «Ти увійшов у мене, наче спис. / Й обвис…». І так само, як у випадку з «гаремною» стилізацією, навіть сороміцькі вірші у цій збірці імітують старозавітний стиль українського письменства. «Співа соловейко, / Бо хоче самку, / Тільце гаряче, / Серденько б'ється! - / Мудрий, прекрасний / Закон природи: / Хто не співає, / Той не .......». Але варто додати, що поезія цього автора таки встигла побувати підпільною лектурою – до тієї миті, коли їх почали видавати як слід: з коментарями та передмовами.

Михайло Юдовський. Богиня. – Х.: Фабула, 2016. – 256 с.

У цій книжці київського прозаїка, поета та популярного блогера, який мешкає в Німеччині, зібрані оповідання різних років та повість-притча «Історія однієї мавпи». Відвертої еротики тут небагато, вона ситуативна, як ерогенна атмосфера веселих пиятик та залицянь. І все воно, немов у міському романсі – не варте питання про те, чи буде це читатися (й ширяти - у повітрі, й взагалі), оскільки це, безумовно, варто читати. Хоча б для того, щоб переконатися, що, навіть вирушаючи далеко, ми як і раніше, беремо із собою самих себе, і який-небудь «Стьопа Мужеракі, напівгрек-напівнімець, перенесений з казахських степів на рейнські береги», можливо, чекає на вас за рогом вашого робочого селища, та тільки ви його не помічаєте. А ось варто лише йому, а також іншим героям екзотичної (та еротичної) зовнішності й долі опинитися під прицілом і прижмуром автора «Богині», як ситуація різко змінюється. Ну, наче в оповіданні самого Юдовського. «Жінка - завжди жінка, - пояснював Каха. - А чоловік - завжди поет. Якщо жінка некрасива - він додумає їй красу. Якщо дурна - він додумає їй розум. Навіть якщо вона однонога, він додумає їй… - Другу ногу? - з іронією перепитував я. - Крила, - відповідав Каха. - Як у янгола». Не дивно, що оповідання із цієї збірки друкувалися в перекладах у Німеччині, Великобританії, Фінляндії, Ізраїлі, Австралії та США. Тепер ось, в оригіналі, вони приїхали до нас.

Володимир Єшкілєв. Тибет. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016

З одного боку, збірку цього культового автора, ідеолога Станіславського феномена й «сірого кардинала» сучасної літератури було видано в рамках «миротворчої» серії «Схід/Захід». І нібито вона була покликана об'єднувати цілі регіони -- на основі того самого «п'ятого елемента». Утім, саме кохання, чи то пак, його прозаїчний замінник у вигляді сексу, не дає спокою одразу кільком верствам наших читачів. Тож, з іншого боку, не сакральна географія дорожньої прози «Тибету», а зовсім другий твір із цієї збірки розбурхав пристрасті довкола особи івано-франківського автора. І саме тантрична повість «П'ять тіл богині» свого часу викликала бурю протестів у Київській міськраді. Адже еротика в ній затьмарює славу навіть вищезгаданого «порнографа» Юрка Винничука. Саме тоді повість друкувалася в столичній періодиці, а нині її вперше було надруковано повністю. П’ять різних жінок - п’ять розділів з описами щоразу «бурхливого» кохання.  Ну, а решта – далеко не доважок для дратування депутатів, а дорожні щоденники, привезені автором із Тибету, сповнені екзотичних таїнств та філософських міркувань – саме з таких нотатків народжується його літературно-містична проза. Що ж до «Нумерології», «Князя Жаху» й «Масонського проекту "Україна"», то це відомі есе івано-франківського екзегета, що надають збірці «ритуального» присмаку таємниці.

Вся лента новостей - Блоги - Подписаться на Glavpost
новости сети
comments powered by HyperComments
главное
мнения
главное за сутки
последние новости
соцсети
лента блогов
лучшие блоги за сутки
tabloid
фото glavpost
История